Про нерозумного зятя
Українська народна казка Чернігівщини

Була в нас мати, а в неї нас було три дочки. Мати була вдова, а з нами жила ще бабуся, материна мама. І каже бабуся до матері:

— Наталко, я так боюся, щоб твої дочки не були такими бідними, як в тої удови Пичинкa.

А ми, і мати питаємо:

— А які?

— Та які? Пичинка була у вдови дуже гарна. Вийшла бідна заміж за дурненького. А в нього родичів не було, тільки один дядько. Ну батько його й підучив:

— Ти тещу поважай, ходи до неї. Вона вам буде все давати і допомагати.

Він послухав. От Пичинка й каже:

— Піди до матері попроси солі.

Він приходить:

— Здрастуйте, казала Пичинка, аби ви дали солі

— А скільки ж тобі дати чи щіпку, чи жменю, чи пригорщу?

— Давайте і щіпку, і жменю, і пригорщу.

Дала вона і пішов зять. Пожили трохи, нема чим світити. Знову посилає Пичинка чоловіка до мами за керосином.

Приходить він знову:

— Здрастуйте! Казала Пичинка, аби ви чого дали.

— А чого ж дати?

— Керосину.

— А в що тобі дати в банку, чвертку чи восьмушку?

— Давайте у все, що маєте.

Забрав усе і пішов. Знову живуть і нічого не мають. А діти родяться, вже багато їх є. Тоді вже зять приходить знову.

— Здрастуйте! Казала Пичинка, щоб ви чого дали, щоб веселеньке таке.

Теща зраділа, а він і каже:

— Це я прийшов з вами порадитися.

Теща ще більше зраділа. Думає: «Може, він десь грошей заробив та й гадає корівку купувати». Та й питає в нього:

— А що ж таке?

— Та оце буде в нас дев’ята дитина, то ми не знаємо, як її назвати.

Теща зажурилася, плюнула йому межи очі та й вигнала з хати.