Про нечесного Ївана і жида Мошка
Українська народна казка Бойківщини
Прийшов Іван до Мошка. Мовить Мошко:
— Іванцю, де ти так довго був, що ти до мене не приходив?
— Гей, — мовить, — Мошку, я ходив на тамтой світ. Був на тамтім світі.
— Йой-йой, Іванцю, та чи видів ти тамка моє тателе та моє мамале.
Мовить Їван:
— Видів.
— Та що вони там роблять?
— Йой-йой, — мовить, — бідують. Нема грошей, нема що вбути, нема в що загорнутися. Біда така, що куди!
Але мовить Мошко:
— Іванцю, чуєш, а ти ще підеш на тамтой світ?
— Піду.
І Мошко зладив бротцак і грошей дав. Повно наладив і дав Іванови, аби Іван відніс його вітцю й матері на тамтой світ. А Іван приніс то все до себе т’хаті, порозв’язував і діти їдять. Є що їсти, є що одягнути і є гроші — є все. Добре.
І не було Івана дві неділі. У дві неділі приходить до Мошка.
— Ну що? — мовить Мошко.
— Та що? — говорить. — там тобі дуже дякували за передачу, так дякували, що годі. Дякували, що ти не забув за них.
— Чуєш, Іванцю, ати ще підеш на тамтой світ?
— Піду.
— Ну, — мовить, — і я вже з тобою піду.
— Добре. Із лади бротцаки, мені два і собі два. І підемо на той світ, понесемо їм то.
— Добре.
Мошко все зладив. Взяв Іван два бротцаки і Мошко два бротцаки. Понесли. Ідуть дорогою, ідуть. І вийшли на великий міст над рікою. І мовить Іван:
— Клади, Мошку, тут бротцаки.
Мошко поклав бротцаки і Іван поклав.
— Дивися з моста в воду.
А як згори дивитися у воду, то дуже ясно-красно там. Там облаки файно виглядають, що годі.
— Ну, — мовить, — Мошку, скачи. А бротцаки я тобі вержу.
Мошко скочив з моста у воду і лише забулькотіло за ним. А Іван забрав штири бротцаки, приніс т’хаті і живе собі.
Чекає Сура, а мошка нема. Прийшов Іван через місяць, а Сура мовить:
— Йой-йой, Іванцю, то ти прийшов?
— Я.
— А мій Мошко де?
— Гей, там треба знайомства було. Там брама желізна і вартовий стоїть. Відтам нікого не випущають. Аби мати гроші, то можна викупитися. Бо він скоро не приїде, коби за пів-року приїхав. Добре було би, коби видерся відтам.
Ждала Сура, ждала та й приходить до Івана.
— Іванцю, вже півроку зійшло, а мого Мошка нема.
Іван мовить:
— Іди, Суро, йди, його вже ніколи не буде.
А Сура пішла до влади та й поскаржилася. Прийшли шандарі, забрали Івана та й по нинішній день його нема. Нема мошка та й нема Івана.