Про нещасливе кохання
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давно. А коли, мабуть, уже ніхто не пам’ятає. В одному невеличкому селі жили бідні хлопець і дівчина, які знали одне одного змалечку. А коли виросли, то покохалися. Діло йшло до весілля. Збиралися побратися на Покрову.

Та в недобру хвилину до села заїхав багатий мірошник, у якого була дочка, та така погана, наче примара, ще й Хіврею звали. Покохала молода мірошничиха парубка, схотіла на собі оженити. Та хто на таку подивиться? Тоді мірошник покликав до себе бідного парубка та й пообіцяв йому свій спадок, щоб тільки той побрався з його дочкою. Хлопцеві хтілося бути багатим, от він і погодився.

Стали готуватися до весілля. А бідна дівчина й не знала що вдіяти. І надумала вона піти до ворожки, що жила край села. Ворожка вислухала її й пообіцяла допомогти.

Настав день весілля парубка з мірошничихою. Усі люди, як годиться, зібралися у церкві. Батюшка почав церемонію. А коли почав питати молодого, то той тільки й вимовити зміг:

— Рох — рох (як свині роблять).

Усі спочатку злякалися, а потім засміялися, зрозуміли що до чого. Покликали знахаря, так і той допомогти не зміг. Так парубок і лишився рохкати, як свиня, зате багатий.