Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про пана Раковина
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік. Пішов він уночі збирати на току намолочене зерно, бо дощ починався. А чорт прийшов, чвахнув його по очах, і чоловік перестав видіти.

Одного разу йому приснився сон, що є така колодиця *. І хто в дванадцятій годині ночі промиє три рази очі водою з тої колодиці, то увидить. А в него були три доньці. Посилає він старшу:

— Іди в дванадцятій годині ночі до тої колодиці і принеси мені з неї води.

Пішла вона, хотіла набирати води, а з колодиці хтось говорить:

— Бери мене за мужа, то я тобі дам води, а інакше не дам. Дівчина повернула додому і сказала:

— Я не можу взяти тої води.

І не сказала нікому, чого не може її взяти.

На другу ніч пішла середуща дочка. Хотіла набрати води, а їй хтось з колодиці каже:

— Бери мене за мужа, то дам тобі води, а інакше не дам. Вона напудилася і повернула без води. І нікому не розказала про той голос із колодиці.

Іде по воду наймолодша донька. Приходить у дванадцятій годині ночі до тої колодиці і бере воду. А з колодиці чути голос:

— Бери мене за мужа, то дам тобі води, а інакше не дам. І сказала вона так:

— Як мій тато від тої води увидить, то ти будеш мій муж, а я твоя жона.

Тоді з води виповз дуже великий рак і сказав:

— Я — пан Ракович. Приходь ще два рази по воду, а за третім разом забереш мене.

Вона занесла татови тої води раз, другий і третій. І тато увидів. І тоді вона взяла чотири дружби і пішла знов до тої колодиці. Вони поклали рака на носилки і принесли додому.

Справляють вони весілля. Пішли до церкви, повінчалися. І пішли собі по весіллю спати. Тоді він скидає з себе ракову шубу. І каже:

— Я не рак, а син царя. Мама мене закляла в рака і я маю ще в цій шубі жити рік.

А мама її підглянула, побачила, що то такий файний хлопець, і на другий день каже дочці:

— Давай цю шубу спалимо. А дочка сказала:

— Не можна палити. Він мені сказав, що має бути в цій шубі ще рік.

Але мама того не послухала, прийшла вночі, взяла ту шубу і спалила її. Він перед днем пробудився, шубу одягати — шуби нема. І він сказав свої жоні:

— Я йду геть. Зроби собі залізні чоботи і йди мене шукати. Як ти їх зносиш, тоді мене найдеш. У тебе має бути дитина. Але вона не народиться, доки я не покладу на тебе руку.

І він пішов. А вона зробила собі залізні чоботи і пішла в світ шукати мужа свого. І прийшла до одної бабки.

— Бабусько, порадьте мене, що я маю робити. А бабка дала їй клубок золотих ниток і сказала:

— Як найдеш свого мужа, то покоти цей клубок і будеш іти туди, куди він покотиться. А інакше ти додому не вернешся.

І ще сказала бабка жінці:

— А тепер іди до мої другої сестри.

Прийшла вона до другої бабки, і та дала їй золоту квочку з золотими курятами. І посилає молоду жінку до свої сестри третьої.

— Та, — каже, — тобі скаже, де він находиться.

— Прийшла жінка до третьої бабки, і та дала їй золотий гребінь. І сказала:

— Ночуй у мене. Прийдуть мої сини і скажуть, де находиться відьма, що забрала твого чоловіка.

Приходить старший син бабусі — Сонце. Питає його бабуся:

— Скажи, ти не знаєш, де жиє та відьма, що забрала чоловіка цеї жінки?

А Сонце каже:

— Я не знаю. На заході, сході й полудні тої відьми нема. Може, вона на півночі, але я на північ не заходжу.

Приходить син Місяць. Бабка питається:

— Ти не знаєш, де така відьма находиться?

— Ні, не знаю, — сказав Місяць.

Приходить третій син бабки — Вітер. А бабка прикрила ту жінку коритом. Сонце і Місяць нічого не казали, а Вітер подув сюди-туди й каже:

— Тут у нас прісна душа. Каже бабка:

— Є прісна душа. Це одна жінка шукає свого чоловіка. Ти ходиш лісами, горами, долинами. Ти повинен знати, де її чоловік находиться.

— Знаю, — каже. — На високій горі кам’яній, за лісами. Най іде зо мною, я її туди поведу.

Бабка сказала:

— Прийдеш до тої відьми, сядеш собі на горі і будеш чесатися золотим гребінцем. Вона скаже: «Дай мені той гребінець». А ти скажеш: «Дам тобі гребінець, але дай мені переночувати ніч з моїм чоловіком». — «Добре», — скаже відьма. А ти скажеш: «Переночую, тоді тобі дам».

Вітер заніс її на кам’яну гору. Сіла вона там і чешеться тим гребінцем. Прийшла відьма і каже:

— Дай мені той гребінець.

— Я дам тобі гребінець, але дай мені переночувати ніч з моїм чоловіком.

— Добре.

Дала баба їм на вечерю пироги. І чоловікові дала сонний пиріжок. Як він його з’їв, то так і заснув. І цілу ніч він спав, а вона будила, плакала коло него. А він мертво спав.

На другий день пускає жінка на тій горі квочку з золотими курятами. Приходить відьма.

— Дай мені, — каже, — цю квочку з курятами.

— Я дам тобі квочку з курятами, але дай мені переночувати ніч з моїм мужем.

— Добре, дам.

— Переночую і тоді дам тобі квочку з курятами.

А відьма знов дала чоловікови сонний пиріжок, і нічого в жінки не вийшло, не могла вона збудити свого мужа.

На третій день сідає жінка на тій горі і змотує нитки в золотий клубочок. Приходить відьма і каже:

— Дай мені той клубочок.

— Я дам тобі, як ти дозволиш мені перебути ніч з моїм чоловіком.

— Добре, дозволю.

На третю ніч відьма знов дала сонні пиріжки. А жінка підмінила ті пиріжки, і відьма не виділа того. Вночі він не спав. Поклав він на неї свою руку, і народилося в неї двоє діточок — хлопчики з золотим волоссям. І зачали вони з тими дітьми тікати. І взяли з собою ті курята, клубочок і гребінець. Золотий клубочок перед ними кочається, а вони за тим клубочком ідуть.

А як вона йшла з Вітром від тої третьої бабки, бабка їй сказала, що з тими річами робити.

Тікають вони, а відьма женеться за ними. Жінка кинула курята з квочкою. Відьма зачала ті курята збирати. А вона три рази махнула гребінцем, і зробився ліс. Відьма шукала курята по тому лісі і ловила, а вони за той час утекли.

Він привів її в своє царство, і жили вони ще багато років в добрі й щасті. І його поставили на царя.

* Коло́диця — криниця у вигляді встромленого у землю кадоба.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області 24 березня 1985 року Лівак Михайло Ілліч (1913 року народження