Про попа і селянина
Українська народна казка Полтавщини

Жив бідний чоловік і мав він велику сім’ю. Одного разу на казанні почув, як піп казав людям:

— Люди, приносьте на Боже, хто що може, і господь вас нагородить сторицею.

Приходить чоловік додому і каже жінці:

— У нас багато дітей, а живемо бідно. Піп у церкві виголосив, що хто допоможе і дасть на церкву, того господь нагородить. Може ми щось принесемо?

Жінка відповіла на це:

— Чи ти здурів? У нас залишилася тільки корова, більше нічого не маємо.

— Мовчи, бог нам заплатить, а піп похвалить!

Зранку повів селянин корову до попівського двору. Піп записав його і корову віддав до інших церковних корів. Одного разу пастух заснув, а вся худоба порозбрідалася хто куди. Але селянська корова пішла до свого хазяїна і повела інших за собою. Чоловік зрадів:

— Ну, жінко, ти не вірила, що нам бог дасть нагороду. Диви, наша корівка привела ще інші.

А жінка лише головою крутила:

— Дурний тебе піп хрестив. Від тебе їх усіх заберуть. Хай лиш довідається піп, він все забере і хату разом.

А на ранок почали шукати корів.

— Ану погляньте до того селянина, — каже піп.

Пішли до нього, а корови й справді тут. Але селянин не захотів віддавати. Тоді прийшов сам піп.

— Що ти вчинив, селянине!

— Тихо, то мене господь нагородив.

— Недобре ти робиш! Ти чужі корови присвоїв.

— Як чужі? Хіба ви, отче, з казальниці неправду говорили? Це ви своє слово не тримаєте?

Зажурився піп. Думає, якщо селянин розповість усьому селу, то піп стане брехачем і пройдисвітом.

— Слухай, селянине, не пустуй. Одну корову забирай, а інші віддай.

— Я не пустую, отче. Якщо вам шкода, то беріть собі одну.

І піп мусив піти геть. А чоловік хазяїном став, ще й тепер хазяйнує.