Про півника і курочку
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід та баба. Жили бідно, через те й часто лаялися. У діда був півник, а в баби — курочка. Ото й усе їхнє хазяйство. А баба терпіти не могла дідового півника. Хотіла вона його зарізати та бульйон зварити, а дід не дав. Тоді баба наказала, щоб він вигнав півника з двору. Жаль було дідові півника, та дуже вже баби боявся. От він і каже півникові:
— Іди собі, може, десь знайдеш кращого хазяїна.
Попрощалися вони і півник пішов. Ішов він дуже довго і зустрів по дорозі лисицю, вовка та ведмедя. Розповів їм, що йде на заробітки і вони захотіли піти з ним. Прийшли у велике місто до будинку одного пана. Хотіли найнятися на роботу. Півник сів на воротах та й заспівав:
— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!
А пан був сердитий та й крикнув:
— Ану вкиньте його в колодязь!
Упіймали півника та вкинули у колодязь. А його товариші випили всю воду і допомогли півникові вибратися. Сів він на цямрину та й заспівав:
— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!
Не на жарт розсердився пан.
— Вкиньте його у вогонь, — каже, — хай згорить бісова душа!
Упіймали півника та й кинули у вогонь. І знову друзі урятували його — висипали у вогонь всю воду, яку випили. Вилетів півник та й кричить:
— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!
Наказав пан заникнути його в отару з вівцями. А вовк, лисичка і ведмідь забігли, переїли овець і врятували друга.
Вилетів він на тин та й співає:
— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!
— А хай ти здохнеш! А вкиньте його в бочку з п’ятаками, хай подавиться!
Вкинули слуги, а півник знай собі п’ятаки клює та клює. Наклювався, скільки міг та так, що його ледве товариші витягнули. Вирішили вони втікати від цього клятого пана. Одбігли далеченько, а півник і каже:
— Давайте, поділимося грішми та й розійдемося.
— Ні, півнику, ми і наїлися, і напилися. Спасибі! А п’ятаки хай будуть твої.
На тому й попрощалися. Приходить півник додому, бачить, що дід сидить зажурений і каже:
— Стели, діду, рядно!
Дід зрадів, що півник живий вернувся. Схопив рядно, постелив, а півник давай п’ятаками закидати. Баба як таке побачила, трохи не впала. Та й кричить на свою курочку:
— Іди, дармоїдко, грошей заробляй!
Довелося йти курочці, хоч і ледача була. Вийшла за село, а далі йти ліньки. Дивиться, а якийсь дядько ячмінь сіє. Вона до нього і давай зерно їсти. Гонив її дядько, а її, хамку, ніяк не проженеш. Вирішила, що вже пора йти додому. Прийшла, а баба біля хвіртки виглядає.
— Стели, бабо, рядно, моя с…ка повна!
Прослала баба найкраще рядно, а курка його геть спаскудила. Ох і насміявся дід! Ох і розсердилася баба! Взяла та й зарізала курку, а півник став домашнім улюбленцем.