Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про п’яницю Проця
Українська народна казка Покуття

Був собі п’яниця Проць. Він мав жінку, мав діти, але дуже пив. Пропивав, що мав. Щоднини у корчмі сидів. Одного разу він там дуже напився. А там п’яниці сидять коло гальби і говорять всякі ганьби. Той каже, що в него нива не вродила, а той, що в него барабуля в ямі зогнила. А той каже:

— А у мене вчора й нині був здекутор у гостині. А Проць каже:

— Панове ґазди, позвольте й мені словечко сказати. Бо він найбідніший і найдрантивіший. Всі кричать:

— Кажи, що маєш казати! Позволяють йому, а він їм оповідає:

— Моя жінка — як скотина. Бере коцюбу в руки, і я не встиг пообзиратися, а вже під лавою опинився. А вона каже: «Вставай, драбе! Вставай, лопуху! Розбий колоду та й іди по воду. Та й дров нарубай. І худобі їсти дай. І колиши дитину. Живо, бо гину!» Вона теньґо б’є мене і це каже. А я під лавою світу не бачу і весь розум трачу. Та встаю помалу, біжу до Лейби, він мене порадить, повеселить, повіншує. А як не маю грошей, то він поборгує. Каже: «Що будеш пити, сабашівку чи житнівку? А може, пан буде пити пиво? Лиш би, — каже, — не було дива».

Ми ще не встигли ся зговорити, а стара моя небога вже стоїть з коцюбою коло порога. І так страшно б’є, що я стою й плачу і навіть світу не бачу. Біжу додому чимдуха, але забувся, що я вже без кожуха.

І тут жінка прийшла до корчми його бити. Він утік додому, а вона прийшла до хати і його надворі прив’язала. Та ввійшла до хати, покрутилася, лягла та й умерла. А він прив’язаний сидить, чекає. А старший хлопець виходить з хати та й каже:

— Ти їй в’їв ребра та й кости, та й вона померла від злости.

Зійшлися всі радикали і дуже файно жінку поховали. А Проць прибрався, підголився і сподобав Ганну та й оженився. Та й не мав він уже що коло хати робити і не йшов у корчму пити, бо мав молоду жінку, мусив її сокотити.

Прийшли до него шевці та й кажуть:

— День добрий, Процю, що маєш робити? Чи не маєш ти, ґаздо, нових чобіт шити?

— Я маю й чоботи, й черевики шити і вас приймаю, але прошу й благаю мою жінку не любити.

Та й він їм дав пару чобіт шити, а сам назбирав грошей та й пішов до Лейбка мед-горілку пити. Шиють шевці, шиють, чобіт дошивають, молоду Ганнусю з собою підмовляють.

— Ходи з нами, Ганно, Ганно молодая, ходи з нами, з шевцями. Будем тебе годувати лишень колачами.

Але був у него найстарший хлопець. Та й побіг він до Лейбка.

— Десь тут є мій отець.

Проць не встиг ще в корчмі сісти, а хлопець прибігає.

— Ходи, тату, — каже, — додому їсти. Тату ти, мій тату, ти п’єш мед-горівку, а наша мама, твоя жінка, пішла з шевцями на мандрівку.

А він каже:

— Йди, хлопче, додому, впрягай коні воронії та поїдем здоганяти шевці молодії.

І наздогонив їх на кедровім мості, і просить, і благає:

— Ходи, Ганнусю, хоть до мене в гості.

А вона втікає аж на край Дунаю і перед шевцями присягає, що такого не знає. Він злапав її і топить. А ті шевці кажуть:

— Ади, жінка пливе, як те біле гуся. А вона каже:

— Рятуй мене ти, мій Процю, я твоя Ганнуся! А він каже їй:

— Пливи ти, Ганнусю, по тихім Дунаю. Аби-с більше не казала: «Я тебе не знаю».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області 1 березня 1987 року Петращук Катерина Михайлівна (1922)