☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про рушник
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це дуже давно. Жила в одному селі мати, яка мала трьох синів. Були вони дуже гарними і працьовитими. І люди їх поважали. Все вони вміли робити, крім одного. Не вміли вони вишивати, як це робила їх ненька. Сядуть вони, бувало, біля неї та й кажуть:

— Ви, матусенько, вишивайте, а ми будемо дивитися, як у ваших руках народжуються квіти і птахи.

А матуся їм відповідала, посміхаючись:

— То я долю вашу вишиваю і пам’ять про себе в рушниках залишу.

Багато мати вишила рушників і всі між синами розділила, сказавши синам, щоб пам’ятали її завжди. А потім померла. Поховали сини матір, а на могилі постелили білий рушник.

Говорять, що на тому рушникові через три дні з’явилися квіти. Хто їх вишив, невідомо. Мабуть, то мамина любов на білому рушникові розцвіла червоними і чорними нитками.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

41 (5499). Про рушник. СУС —. Записано 2008 року. Соловей Галина Миколаївна (1940). Черкаська область, Смілянський район, Сміла

Про рушник
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Була в селі одна сім’я. Складалась вона з мами, тата і дочки. Мама працювала на фермі, тато — у полі, а маленька дівчинка на ім’я Маруся залишалася сама вдома і носила обід у вишитому рушникові па поле своєму батькові.

Одного разу Маруся понесла їжу татові в поле, але батько сказав, що дуже повільно працював і йому треба наздогнати по роботі інших людей. Дитина поклала їжу на землю, а сама побігла ловити метелика, який саме пролітав над нею. Цю їжу помітило зайченя, яке саме пробігало полем у пошуках капусти чи моркви. Воно вирішило пошуки обіду відмінити, а рушник узяти собі. Довговухе так і зробило: розгорнуло рушник і вийняло їжу, а рушничок забрало. Куцохвосте побігло у ліс. Воно вирішило показати знахідку своїм друзям, а саме: білочці, їжачку, борсуку і ще одному зайченяті на ім’я Косоглазка, _на_прізвище Куцохвостівочка. Зайченя, що знайшло рушник, називалося Кося Вухань. Кося покликав своїх друзів і показав їм рушник.

— Подивіться, що я знайшов, — гордо промовив він, стаючи на пеньок, щоб усім було видно, який він поважний (зайченя думало, що той, хто стоїть вище від інших, є поважнішим).

Всі аж ахнули від подиву, що є такі гарні речі.

— Який красивий! — прошепотіла білочка.

— Який гарний, чудовий, прекрасний білий рушничок! Але ж для чого він? — задумалося білченя і тут же вигукнуло:

— Я знаю, я знаю! Ось він для чого!

І воно зав’язало рушник, як хусточку. Всі засміялися, бо «хустинка» була зав’язана на носі в білченяти.

— Ні, ні! — раптом скрикнула Косоглазка, — ось він для чого!

І вона зав’язала банта з рушника.

— Неправильно ви думаєте, ось він для чого, — сказав їжачок і поклав на рушник яблуко, яке він саме ніс додому.

— Обережно, ти його замастиш, — вигукнув борсучок і обгорнув рушником свою шийку.

Кося не встиг показати, для чого, на його думку, рушник, бо тут з’явилася Маруся, яка пішла шукати рушник. Дівчинка налякала звірят, і вони втекли. Тоді вона узяла рушничок і розстелила його на землі, розклала на ньому їжу, а тоді покликала батька. Вони разом сіли обідати.

Тоді всі звірята, які визирали з-під кущів, побачили, для чого рушник, а їжаченя сказало, що воно було праве, і всі з ним погодились.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

79 (5551). Про рушник. СУС —, новотвір. Записано 2008 року. Магда Ганна Іларіонівна (1930). Черкаська область, Чигиринський район, Вітове