Про святого Спиридона
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, називався Спиридоном. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. До нього горнулася одна дівка. Вона і так, і сяк, а він — ніяк!
Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала:
— Ось я тебе в цю ніч задушу.
Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього. В кішку обернулась і очима світить. Спиридон схватив кішку за хвіст та об землю бух! Убив і в рів закинув.
Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили.
А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Вирішили вбити Спиридона. Спиридон пішов на могилу відьми, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.
Відьми зібралися, та пішли до хати Спиридона. А його вдома нема, бо на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити. Ходять навколо могили — не бачать нічого! От одна каже:
— Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!
А та відьма мудра була та й каже:
— Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалите хрест і візьмете Спиридона.
Почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, скоро він уже впаде на землю. Спиридон бачить, що біда, та й каже:
— Господи, Боже мій, укороти ночі хоч на трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені смерть!
Тільки він це сказав, а півні:
— Ку-ку-ріку!
Відьми й розлетілися на всі боки — хто куди встиг, а Спиридон остався живий.
Ото бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося.