Про святого Спиридона
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, називався Спиридоном. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. До нього горнулася одна дівка. Вона і так, і сяк, а він — ніяк!

Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала:

— Ось я тебе в цю ніч задушу.

Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього. В кішку обернулась і очима світить. Спиридон схватив кішку за хвіст та об землю бух! Убив і в рів закинув.

Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили.

А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Вирішили вбити Спиридона. Спиридон пішов на могилу відьми, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.

Відьми зібралися, та пішли до хати Спиридона. А його вдома нема, бо на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити. Ходять навколо могили — не бачать нічого! От одна каже:

— Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!

А та відьма мудра була та й каже:

— Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалите хрест і візьмете Спиридона.

Почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, скоро він уже впаде на землю. Спиридон бачить, що біда, та й каже:

— Господи, Боже мій, укороти ночі хоч на трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені смерть!

Тільки він це сказав, а півні:

— Ку-ку-ріку!

Відьми й розлетілися на всі боки — хто куди встиг, а Спиридон остався живий.

Ото бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося.