Про сирітку Оленку і кришталевий черевичок
Українська народна казка Бойківщини

Була сирітка Оленка. Взяла її годовати жінка, що мала свої дві дочки. Та й годовала її як-небудь, погано їй давала їсти. Коли вже вона могла робити, все Оленка робила. А дочки тої жінки хіба сиділи та дивилися туди-сюди за хлопцями.

А тут принц, син короля, розписав по державі, що хоче женитися. Аби з’їхалися всі дівчата на танці. І їхали всі дівчата на танці, і тоти дві дочки поїхали. В прягли коні в карету і поїхали. А Оленка-сирітка лишилася. І дуже плакала, що ї’ не взяли на танці, що ті поїхали, а її залишили.

Прийшла до неї цьоця і каже:

— В чім справа? О чім плачеш, Оленко?

А вона й говорити не могла. А потому каже6

— Я хотіла на танці, а мене не взяли.

А цьоця до неї:

— На танці до принца?

— Так, до принца, — каже.

— Як хочеш, то зараз поїдеш, — сказала цьоця. — Іди принеси з поля гарбуз.

Побігла Оленка і принесла гарбуз.

— Розріж наполовину.

Розрізали гарбуз наполовину, цьоця діткнулася до нього чаріною паличкою, і з нього зробилася кучія, така карета, що в ній панів возять. Тоді каже цьоця:

— Йди принеси коріння з тиса, що з нього кошелі плетуть.

Оленка пішла, принесла кілька таких коренів. Цьоця діткнулася до того коріння чарівною паличкою, і зробилися з нього шори і вся упряж на коні. Тоді цьоця каже:

— Іди їми двоє мишенят.

Побігла Оленка в поле, понишпорила в соломі, найшла двоє мишенят, принесла. Цьоця діткнулася до них чарівною паличкою — зробилися з мишенят прекрасні коні. Таких ніде більше й не є, таких красних коней.

— Но, сідай, Оленко, їдь на танці до принца. Раз хочеш їхати, їдь.

— Но, а в чім я поїду, як у мене сукєнка брудна й пірвана?

Діткнулася цьоця чарівною паличкою тої сукєнки — зробилася найкраща шовкова сукєнка.

— Но, сідай та їдь.

— А в чім я поїду, як у мене подерті черевики?

Діткнулася цьоця чарівною паличкою — зробилися з подертих найкращі кришталеві черевички, що таких ніякі дівчата не мають. А вона каже:

— А в чім я поїду, як я хустини не маю?

Діткнулася цьоця старої хустини чарівною паличкою — зробилася на Оленці прекрасна парчова хустина.

— Но, сідай їдь.

Приїхала вона там. Принц гуляв з іншими дівчатами. А як увидів Оленку, то взяв її до танцю і лише з нею гуляв.

Але, чуєте, наказала їй цьоця: «Щоби-сь довго не гуляла, би-сь довго там не була. Бо пропаде тото все чарівне, і коні, і упряж — все пропаде».

Та й довго вона з принцом гуляла. Та й гуляла вона, та й гуляла, вже ся всі розходять, виходить вона, а коней не є, кучії не є. Вже не є в чім їхати. Вона збігала сходами, і стягся їй з ноги кришталевий черевичок. Було темно, і вона не могла його найти. То вона ззула другий черевичок і з другої ноги, взяла його в руку та й пішла боса домів.

Другий день принц подумав, що він з таким дівчам танцьовав, з яким хотів би одружитись. А що тото за дівча, відки воно, як його найти? Ні адреси немає, нічого. Іде він долі сходами і найшов кришталевий черевичок. Догадався: «Ага, то я з тим дівчам гуляв. Вона була в таких кришталевих черевичках».

І тоді він пішов з тим черевичком помежи дівчата глядати того дівчати, що кришталевий черевичок згубило. Та й пройшов всюди та й не міг найти. Нарешті найшов Оленку та й каже:

— То ти маєш єден кришталевий черевичок?

— Я.

— Тото я з тобою, — каже, — танцьовав.

Та й взяв він її за руку.

— Ходи та зробимо весілля, бо я хочу тебе брати за жінку.

Та й повів він її до батька, та зробили весілля. Та одружилися вони, та й жили.