☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про тхора-тхорища, злого мужичища
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід і баба і було у них хазяйствечко — курочка ряба і співунець золотий гребінець. Ось одного разу дід та баба встали, вмились, Богу помолились та й пішли своє хазяйствечко плекати.

Вийшов дід на ґанок. Бачить, іде півник, гірко ридає, лапками слізки витирає, а дід і питає:

— Півнику, півнику, а чого ти плачеш?

— А як же мені не плакати, коли вночі злий тхір-тхорище підкопався, вкрав нашу рябу курочку і подався.

— Не попущу я, щоб наша курочка пропала. Печи, бабо, буханці, суши сухарці і піду я свою курочку рятувати, — каже дід.

— Візьміть і мене, — проситься півник.

— Пішли.

Ідуть день, другий, коли бачать, на дорозі лежить жолудець та й питає:

— Діду, діду, а куди ти йдеш, співунця за собою ведеш?

— Ми йдемо до тхора-тхорища, злого мужичища. Він у нас курочку крав, хочемо, щоб назад віддав.

— Візьміть і мене.

— Пішли.

Ідуть вони день, другий, третій, коли бачать: на дорозі лежить ломачка-поганяча та ще здалеку гукає:

— Діду, діду, а куди ти йдеш, співунця й жолуддя за собою ведеш?

— Ми йдемо до тхора-тхорища, злого мужичища. Він у нас курочку крав, хочемо, щоб назад віддав.

— Візьміть і мене.

— Пішли.

Ідуть вони день, другий, третій, коли бачать: на дорозі лізе рак-неборак, запорізький козак, як ущипне, то буде знак та й гукає:

— Діду, діду, а куди ти йдеш, таку зграю за собою ведеш?

— Ми йдемо до тхора-тхорища, злого мужичища. Він у нас курочку крав, хочемо, щоб назад віддав.

— Візьміть і мене.

— Пішли.

Ідуть вони день, другий, третій. На третій день показалась копичка, не копичка, а хатка невеличка. Це й була тхорева хата. Всі підійшли до хати, постукали в двері і закричали:

Гей ти, тхір-тхорище, відкривай

Та нам курочку давай,

Бо прийшли такі люди,

Що біда тобі буде!

Ніхто не озивається. Вони знову закричали і захрюкали, а потім всі навалились на двері, вони й упали. Півник перший ускочив у хату і заплакав:

— Пропала ж моя курочка, пропала ж моя рябушка!

А курочка сидить на жердочці і каже:

— Не плач, півнику, не плач, братику. Злий тхір мене не покусав, а тільки хвостика надщипав.

Всі зраділи. Коли це чують щось гуп-гуп-гуп. Це повернувся тхір. Всі поховалися. Півник скочив на жердочку до курочки, дід заліз на піч, жолудь у піч, рак у діжку з водою, а ломачка-поломачка лягла під порогом.

Зайшов у хату тхір, потягнув носом і каже:

— Пахне моя печеня.

І поліз у піч. А там жолудь розігрівся та як ударить тхора в лоба, він як закричить:

— Ой, ой!

Та мерщій у діжку з водою, а там рак як ущипне його. Він ще дужче закричав та мерщій тікать! А під порогом лежала ломачка. Вона перечепила тхора і почала бити. Друзі всі зібралися разом. Зав’язали тхора і закинули. А самі раді та веселі пішли додому.

Баба з радощів, що повернулась курочка, напекла млинців, наварила вареників.

І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а в рот не попало.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

197 (5390). Про тхора-тхорища, злого мужичища. СУС —. Записано 2008 року. Брагінець Анастасія Наумівна (1929). Черкаська область, Чорнобаївський район, Малі Канівці