Про хвору жінку й попа
Українська народна казка Бойківщини

В єдного газди хвора жона була. А з попом любилася. Тиждень лежала в ліжку, а в неділю вставала й збиралася до церкви. Ішла сповідатися, бо кортіло її з попом говорити. Кожної неділі йшла до церкви сповідатися. А слуга злий був на то, бо мусів сам усе робити. І корови доїв, і їдення варив, а газдиня все хвора була. Сказав він господареви:

— Якби то моя жінка була, я би-м її щонеділі не пущав таку хвору, не годну сповідатися. Вона, — каже, — така не годна, встає і збирається, і йде сповідатися. Що вона, — каже, — за гріх має, як вона цілий тиждень лежить у ліжку? Чого їй сповідатися. Вона гріха жодного не має, навіть не прокляне нікого.

А тота жінка хвора не була. А той господар ніякий був, як оде я. Послухав він слугу і сказав жінці свої, аби не збиралася і не йшла сповідатися. Як захворіє, то він поїде за священиком та й привезе його домів. Та буде сповідатися дома, та й не мусить хвора, не годна йти до церкви. Та й як збиралася до церкви, так ся й розібрала жінка. Послухала свого газди ілягла в ліжко далі лежати, бо хвора.

Лежала вона через неділю й через понеділок. А на вівторок каже, що дуже хвора і буде вмирати. Коби висповідалася, бо вже вмре. Хоче попа! Газда впряг воли і поїхав за попом. Привіз попа, і жінка сповідається, а господар і слуга тоді виступили з хати геть.

По сповіді відвозив чоловік попа. І звідається його:

— Як, отче, чи поздоровіє моя жінка, чи буде жити?

А піп йому відповідає:

— Дуже слаба. Тяжко їй буде жити.

А він тоді звідається попа, якого ліку старати, щоби жінка жила. І піп сказав йому, що якби поїхав до моря, якби привіз жінці тої води, вона би тоту воду пила, і від тої води їй би легше було.

Та й він пририхтовався до моря їхати, хоть то далеко було. Зладив собі грошей на дорогу, але ще жнивує, хоче жнива закінчити. Поробив жнива та хоче ще й помолотити, жінка ще не вмирає. Помолотив та й вичистив тоту пшеницю, та й носить слуга у скриню чисте зерно.

Доносив слуга тоту пшеницю, а господар уже вирихтовується в дорогу. А слуга каже:

— Газдо, коби ви мені дали тоти гроші, що-сьте собі зладили на дорогу, то ви би ніде не їхали, а дома би-сьте були. Але мусите мене послухати.

Закрив слуга пшеницю в скрині, взяв великий міх та й каже газді:

— Лізьте в міх.

І зрихтував він газді ножик-цизорик, би-сь узяв з собою в кишеню. І заліз газда в міх.

— Я, — каже, — занесу вас у міхови до хати, поставлю коло печі і скажу вашій жінці, що вже газда поїхав до моря.

Та й заніс він газду в хату і сказав жінці:

— Газда лишив млива пшениці, щоби всипати в піч, висушити і змолоти в млині.

Як вона вчула від слуги, що вже газда поїхав до моря, то сказала:

— Йди за попом, най прийде до мене.

Слуга цікавий був, пішов за попом, та й піп прийшов до тої жінки. Вона пішла в магазин, купила горівки й закуски. Та й священика за столик, та й уже гостяться. Вна собі пообіймала священика та й заспівала:

Ой мала я мужа,

Звався він гнегоже.

Поїхав він по воду

Мені до можа.

Чи він відти вруці, чи не вруці,

А моє серце ся не смуці.

Тоді каже вона свому слузі, аби-сь собі при ті гостині співав. А слуга співає та співає.

Тоді господар розпоров міх, розверг міх, розверг його, вискочив і почав бити жону. А піп утік.

Від того часу жінка хвора вже не була. Вже поздоровіла.