Про хитрого парубка
Українська народна казка Гуцульщини

Був хлопець і дівчина. Вони кохалися. І мусів хлопець іти на три роки в армію. Прийшов він до дівчини та й каже:

— Я піду до війська. Не дай Боже, щоб ти за когось віддалася, бо ми маємо з тобою одружитися, як я вернуся з армії.

Першого року писала дівчина до него листи, а він до неї — файно було. А другого року ще трохи писала вона та й перестала відписувати на листи жовніра. А родичі написали йому, що вже та дівчина віддалася. Він так переживав, що хотів застрілитися, але друзі розговорили його.

Скінчив він військову службу і вернувся додому. Ішов він одного разу і зустрівся з тою дівчиною, що тепер уже була жінкою. Він не дуже хотів з нею говорити, а вона каже:

— Ой, це я тебе вижу! Я вже думала, що не діждуся тебе вздріти.

— Та ми ж мали женитися, як я вернуся, а ти що зробила? А вона каже:

— Ти вибачай. Я не хотіла цего, але мене присилували. Але як хочеш, то приходи до мене, хоч я й віддана.

— Та як до тебе приходити, як ти маєш чоловіка?

— Та я тебе пораджу. Прийди ввечір до мене. А в нас під хатою тички від фасуль вкупі стоять. Ти зайди в ті тички, а я до тебе вийду.

А чоловік тої жінки і той, що прийшов з армії, та були собі куми, тримали разом дитину до хресту.

Погодився парубок, що прийде ввечір. Прийшов він, зайшов у ті тички та й жде, аби вона вийшла. А жінка вздріла, що він прийшов, та й каже чоловікови:

— Ти якийсь ґазда? У нас перед хатою хтось тички краде. Чоловік костурягу в руки та й іде бити злодія. А той думав у темноті, що то жінка йде, та й не тікав. Підходить хазяїн, а парубок його хап за руку. А той каже:

— Куме, що ти тут робиш? А парубок йому:

— Моя мама садила в піч хліб та й вломила в кочерзі штиль. Уночі не знайдеш нового. А я знав, що в тебе є такі тички, то й подумав: «Піду возьму в кума одну тичку».

— Та вибирай, котра тобі права.

Той вибрав собі тичку, «котра права», та й пішов додому. Зустрівся він з тою жінкою другий раз. Але вже такий лютий на неї, що страх. А вона каже:

— Йой, добре, що ти знав, що казати. А то я боялася, що мій чоловік тебе вб’є. Він такий лютий. Прийди нині, не бійся.

— Та як «прийди»?

— Прийди ввечір і зайди до сіней. Як мій чоловік засне, я вийду д’ тобі.

Він так і зробив. Сховався в сінях, а як у хаті полягали спати, жінка каже чоловікови:

— Знаєш що, чоловіче? Мені ся причуває, що в нас у сінях хтось є.

— Та що там є?

— Я тобі кажу, що там щось є.

Чоловік бере сокиру і йде в сіни. Присвітив, дивиться, а там кум. Пізнав він його.

— Що ти, куме, шукаєш у мене вночі? А той каже:

— Вибачай, то така справа в мене, що я мусів прийти. Ти знаєш, у мене в хаті завалився комин. Я хочу таку каглу, як у тебе, зробити. Щоб добре виходив дим. (А колись дим через каглу виходив у сіни). Та й каже той далі:

— ...Я встидався це казати. Але як ти мене тут уздрів, то я кажу тобі, куме.

А ґазда каже:

— Якщо так, то заміряй собі файно, якої величини ця кагла. Той заміряв каглу та й пішов геть. І ще більше він злий на ту жінку. Але зустрілися вони ще раз. Жінка каже:

— Йой, я гадала, що той мій ирод тебе порубає. Бо ти недобре поводився, дав себе чути. Прийди, — каже, — нині.

Він не хоче. А вона каже:

— Прийди. Будеш видіти. Що все буде добре.

— Ну то як прийти до тебе?

— Прийди вночі та зайди до стайні. Та випусти корову, та нажени перед хати, щоб видно її було. Чоловік вийде заганяти корову, а ти зайдеш до хати.

Та й він так зробив. Чоловік вийшов заганяти корову, а леґінь зайшов до хати. Ґазда загнав корову там, де мала бути, і чимшвидше до хати, бо зима. Студено. Він до дверей, а двері замкнені. Заковтав у двері, а цей леґінь питає:

— Хто там? Він каже:

— Я.

А леґінь каже у вікно:

— Іди, чоловіче, бо ти заблудив. Твоя хата десята від попівської резиденції.

Пішов чоловік та й числить хати:

— Одна, дві...

Його хата якраз десята. Підійшов до хати та й знов пустікає. А той каже через вікно:

— Чоловіче, чого ти мені спокою не даєш серед ночі? Ти йди додому. Той уже ніякої ради не має. Та й пішов до того ґазди, що в него дитину хрестив. Та й каже:

— Мене щось водить, і я не знаю, де моя хата. Або прийми мене на ніч, а як ні, то поведи мене додому.

А той каже:

— То недалеко, я тебе поведу додому.

— Але я так змерз, що не годен терпіти і не годен по снігу йти в одних панчохах.

— То ловися мені за плечі, я тебе додому понесу.

Приніс він його т’ хаті та й заковтав, аби пустили. А цей леґінь у вікно каже:

— Та хто там?

А той, що ніс, відповідає:

— Агій, бідо! Ти, куме, в хаті, а я якогось дідька на плечах несу. Та кинув кума в сніг та й пішов додому. Ґазда пішов у стайню та й там переспав. А парубок пішов собі т’ хаті. На рано зайшов ґазда до хати, а жінка голосить, ґвавтує:

— Я думала, що ти вже зовсім пропав! Добре, що ти живий вернувся!

Та й розбили горнець, та й байці конець.