Про хитру жінку Українська народна казка Гуцульщини
Ходив леґінь до дівки. Та й закликали його до армії. А дівка вийшла заміж за другого. Він, той другий, був дуже простий чоловік. А той вислужив армію і вернувся. Та й каже молодій жінці:
— Ми з тобою мали шлюб брати. Але я в армію пішов, і не було в нас межи собою любови.
А вона каже:
— Не було, то тепер буде. Ти приходь увечері, а я буду на припічку спати.
— Добре.
А ввечері вона каже свому чоловікови:
— Ти лягай, сарачі, на припічку.
Той ліг на припічку та й ноги в піч поклав. А той парубок прийшов тихо вночі, помацав — е жінка на припічку! Він починає мацати далі, а чоловік як крикне:
— Хто тут такий?!
Той відскочив. Чоловік засвітив.
— Чого ти тут? — питає. А цей каже:
— Ми сперечилися з леґінями. Кажуть, що ти килавий. А я кажу, що ні. То я й прийшов помацати.
Пішов той, а жінка вийшла за ним надвір та й каже:
— Я завтра буду в тичках у городі. Приходь уночі.
Настала ніч, той прийшов у тички. А вона не сама вийшла, а чоловіка вислала в тички. Той прийшов, а чоловік питає:
— Чого ти тут? А той каже:
— У мої мами в кочерги держак уломився. До кочерги треба держака. То я хотів з цих тичок вибрати.
— То вибери собі, якого хочеш, — сказав чоловік.
Той вибрав собі держака, і на цему вони розійшлися. І більше він уже не хотів до чужої жінки приходити.
Про хитру жінку Українська народна казка Гуцульщини
Жила собі в селі файна молодиця. Такої файної на цілий повіт не було. Але вона із своїм чоловіком бідно-бідно жили. Вона все слаба була, все слаба. Нічого важкого робити не могла. Одного разу каже вона чоловікови:
— Ти побудь дома, а я піду до міста.
Але вона своєю красою всіх чоловіків вабила. Заходить до магазину, де продають хліб. А то давно були великі хліби, такі, як точила. Та й каже вона:
— Пане продавець, продайте мені цей хліб. А в кишені в неї ні гроша. Каже продавець:
— Я вам даю запусто, лиш би з вами переспати.
— Най буде, — каже вона. — Приходьте у десятій годині вечора. Взяла хліб і пішла. Та зайшла в магазин, де продається ковбаса.
Та й каже:
— Пане, продайте мені ковбаси. А він каже:
— Я вам дам ковбаси запусто, лиш би з вами переспати.
— Та добре, — каже, — най буде.
— Коли до вас прийти? — питає магазинєр *. Жінка каже:
— Приходьте в одинадцятій годині.
І пішла в третій магазин, де продають одежу.
— Продайте мені сукню й хустку. А він говорить:
— Пані, ви такі гарні, що я вам дав би сукню й хустку запусто, лиш би з вами переспати.
— Добре, — каже, — приходьте на дванадцяту годину.
І пішла в четвертий магазин, щоби купити чоботи. Але грошей у кишені — ні гроша. Каже:
— Продавець, продайте мені чоботи.
— Йой, — каже, — ви такі гарні! Я би вам дав чоботи запусто, лиш би з вами переспав.
— Добре, — каже, — приходьте до мене в першій годині ночі. Та взяла чоботи й пішла. Приходить додому та й каже чоловікови:
— Дивися, що я за оден день накупила. І хліб, і ковбасу, і сукню, і хустку, і чоботи. Там є в нас, — каже, — трохи зерна. Бери його і йди у млин. І аби ти мені прийшов додому після першої години ночі.
І чоловік пішов до млина. А вона сіла та й чекає. Перший пришов той, у котрого взяла хліб. У десятій годині. Приносить ковбаси, горівки. Сіли за стіл, їдять, випивають. А під кінець треба лягати спати. Вона каже:
— Розбирайтеся. Я тільки з голим лягаю.
Лиш він розібрався, а у вікно стукає той, що дав ковбасу. Цей питає:
— Хто це вночі стукає?
— Чоловік прийшов зо млина.
— А де ж би я сховався?
— Ходи зо мною, — каже, — я тебе сховаю.
І завела його в комору, і сховала в якесь клоччя. Та й пускає в хату другого. І той приніс горівки й закуски. Сіли, випивають, їдять. Та й треба вже лягати спати. Вона й другому то саме сказала. Він рад-не-рад роздівається. А тут уже й дванадцята година підійшла і стукає той продавець, що дав їй сукню й хустку. Цей питає:
— Хто там?
— Чоловік вернувся зо млина, — говорить вона.
— А де ж мені сховатися?
Вона його завела в комору і сховала в бочку.
А того пустила в хату. Він гарну хустку їй приніс, горівки й закуски. Сіли за стіл, випивають. І вона й цьому говорить, що лягає спати тільки з голим чоловіком. Цей роздягнувся, а тут стукає той, що дав їй чоботи. А голий питає її:
— Хто там?
— Та, — каже, — чоловік з млина приїхав.
— А де би я сховався?
— Та йди, — каже, зо мною.
Взяла його в комору і сховала в кутичок, у якесь там рамаття *. І вернулася в хату.
А цей приніс ще одні гарні чоботи, горівку, хліб, закуску. Сіли за стіл, а тут уже й чоловік зо млина вернувся.
— Пусти жінко! А цей питається:
— Де ж мені сховатися?
А вона й його в комору. Четвертого. І комору замкла. Входить чоловік у хату, а вона йому каже:
— Іди, чоловіче, на постерунок *, бо в нас злодії в коморі.
— Жінко, — каже, — та там нема в нас що красти, в коморі нашій. Що там украдеш?
— Ти не питай. На з’їж кусень хліба й кусень ковбаси і йди на постерунок.
Чоловік пішов на постерунок, привів поліцію.
— Де злодії?
— В коморі.
Відкриває жінка комору, жандарі подивилися та й кажуть:
— Нема тут нікого.
— Ви добре шукайте, вони тут.
І найшли одного, другого, третього й четвертого. Три голі, а четвертий вбраний. І питають жандарі, яку вона хотіла б їм кару дати. А ґазди кажуть:
— Відведіть їх, таких, як вони є, до постерунку. Оце буде їхня кара.