Про хлопця, псів і зайчика
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі чоловік, мав жінку і двоє дітей. Жінка померла і лишився він сам з тими дітьми. А через два роки оженився з другою жінкою. З другою жінкою дітей не було, тілько з тою першою були дівчина й хлопець. Мачуха так тих дітей не любить, діти плачуть. Куди ходять, туди й плачуть. Коли хлопець мав 7 років, жінка каже чоловікови:

— Що буде твій син тілько дармувати і задурно хліб їсти? Хоть би вівці пас.

Було в того чоловіка три вівці. Хлопець погнав їх у ліс на цілий день. Мачуха йому дала кусочок хліба. Приходить г’нему в лісі лісник. Має двох псів і каже хлопцю:

— Зміняй мені вівцю за пса. Хлопець заміняв. Лісник йому каже:

— Він буде тобі допомагати вівці пасти.

Приганяє хлопець додому вечір ті дві вівці, що лишилися, а мачуха дивилася через вікно і каже чоловікови:

— Дивися, вже їдну вівцю проґендлював. За пса.

І навіть не пускає хлопця до хати. Всипала якоїсь зупки в мисчину і винесла йому надвір. Хлопець трошки з’їв, а решту дав псови. І хлопець голоден, і пес голоден.

Другої днини бере хлопець дві вівці і погнав у ліс. Дала ’му мачуха кусочок хліба, як і вчора. Та й замало того хліба, бо треба й псови вділити. Нема чого ділити, але поділився з псом. Знову приходить г’нему лісник і каже:

— Заміняй мені другу вівцю за другого пса.

Хлопець заміняв і другу вівцю. Лишилася тілько одна вівця. Хлопець каже:

— Як я їдну вівцю допасу? А лісник йому:

— Два пси допасуть.

І лишився він з одною вівцею. Вечір жене її додому. Мачуха як глянула, то хотіла здуріти. Що хлопець зробив! Та вже йому і надвір не несе їсти. Але хлопцева сестра украла трохи їди і винесла йому надвір.

Третього дня погнав він у ліс їдну вівцю. З псами погнав. Знов приходить лісник і каже:

— Синку, заміняй мені тоту вівцю за стрільбу. Будеш мати двох псів і стрільбу і будеш ходити на полювання.

І хлопець заміняв. Та й іде додому, не чекає вечора. Коли мачуха увиділа, що хлопець іде з стрільбою, вибігає надвір і кличе хлопця до хати. І дає хлопцеви їсти. Дає їсти псам. І каже:

— Помийся, бо ти брудний.

Хлопець помився, відпочив і каже мачусі:

— Іду від вас, бо не можу на вас дивитися. А як ви не будете добре обходитися з моєю сестрою, то я прийду і застрілю вас.

І подався хлопець в дорогу. Іде, іде, дивиться, біжить заєць. Хлопець зняв стільбу і хоче стріляти. А заєць став на задні ноги і каже:

— Не стріляй мене, я буду тобі до помочи.

Він опустив стрільбу. Приходи г’нему заєць і каже:

— Ходи в ліс. У тім лісі є дім, а в тім домі жиє дванадцять опришків. Але нічо’, слухай, що я тобі буду казати. Є в тім домі чарівниця, що тим опришкам їсти варить. Вона захоче тебе отруїти. Аби ти ту їду не їв, а наперед дай своїм псам. Як пси будуть їсти, то й ти би їв.

Прийшов він до того дому і попросив жінки, аби приймила на ніч. Жінка приймила і питається хлопця:

— Що тобі і твоїм псам дати на вечерю?

— Що зготуєте, тото будемо їсти. А зайчикови листок з капусти на вечерю.

Дала вона хлопцеви, псам і зайцеви їду, і пси почали їсти, і хлопець їв. І зайчик їв капусту. Полягали вони спати. А рано встали, поснідали і пішли на полювання. А тота чарівниця сказала хлопцеви, що опришки прийдуть за дванадцять день.

А пси називалися їден Лемерк, а другий — Гарт. Ходили вони на полювання, і нічого хлопець не вбив, то вернувся до тої чарівниці. Гріло сонце, і він ся змучив. Прийшов і відразу впав на крісло.

— Змучився, — каже він чарівниці. А чарівниця йому:

— Як ти так змучився, то йди скупайся в ставу та й будеш дужий. Опришки все купаються в тім ставу.

Він пішов купатися, а пси лишилися в лісі і заснули там. Коли хлопець зачав купатися, прийшли опришки і хотіли йому відрубати голову. Питається опришок хлопця:

— Що ти хочеш перед смертю?

— Хочу на свої пищалці п’ятнадцять хвилин зіграти, їден опришок каже:

— Чекаймо. Другий:

— Рубаймо голову.

А найстарший опришок:

— Грай.

Пограв він п’ять хвилин, відпочиває і каже:

— Боже, Боже, де мій Лемерк і Гарт? Пограв ще п’ять хвилин і знов каже:

— Боже, Боже, де мій Лемерк і Гарт?

Лишається йому всього послідніх п’ять хвилин, п’ять хвилин до смерти. Аж пробудилися в лісі Лемерк і Гарт.

— Ходім, бо наш ґазда під мечем.

А хлопець став грати послідніх п’ять хвилин. Прибігли Лемерк і Гарт і розірвали тих дванадцять опришків. Зметав хлопець всіх мертвих опришків у той став, а сам пішов і тоту жінку питається:

— Що з тобою зробити? Ти ж казала, що вони за дванадцять день прийдуть, а вони сьогодні прийшли.

Бере він ту жінку, веде її в пивницю і там замикає. Дає в ту пивницю камінь, такий завеликий, як камінь в млині, і ставить бочку порожню. Та й каже:

— Тоді тебе випущу, як той камінь злижеш язиком, аби був такий тонкий, як газета, і повну бочку сліз наплачеш.

Замкнув її і пішов далі шукати щастя.

Іде він з псами і з зайцем. Де видить яку звір, убиває. І так він жиє з псами й зайчиком. Зайшов він у їдно село, до їдного жида, і просить, аби переночував. Жид його приймив.

А в тім селі на кожній хаті чорний прапор. Хлопець питає жида:

— Чого в вас на кожній хаті чорний прапор? Жид йому відповідає:

— В нас у горах є цмок, що випиває воду. Кожної днини мусимо дати їдну людину. Як з’їсть ту людину, тоді пустить нам воду.

Хлопець питається:

— Чи не мож того цмока убити?

Жид йому каже, що не мож, що вже пробували. Бо як відрубаєш ту голову, вона знов приростає, як магнітна. Але, — каже, — їден циган сказав, що відрубає ту голову, але треба цигана годувати рік зернятами з горіхів.

Дивляться рано — везе цар свою доньку в чорній кареті в гори, де той цмок знаходиться. Хлопець зі своїми псами іде туди, де заховався той цмок. Цар привів доньку під браму, бо має прийти цмок забирати її. Попрощався цар з донькою і поїхав.

Приходить тота година, іде цмок брати дівчину. Коли цмок наставив голову, хлопець бере шаблю і ту голову відрубує. Хлопець відрубає, а Лемерк і Гарт відтягнуть. Так він відрубав усі дванадцять голів. І цмока порубав на куски. А дівчину відіпнув від воріт і каже:

— Йди додому.

Вона його просить, аби він з нею йшов, бо цар сказав: «Хто уб’є цмока, буде ся женити з моєю донькою». А то циган хотів женитися з донькою царя. А хлопець сказав дівчині:

— Прийду я до тебе послідньої днини. Дівчина питається:

— Коли ж вона буде, та послідня днина? Хлопець їй:

— Тоді буде послідня днина, як ти будеш заміж виходити. Дівчина пішла додому, а хлопець виймає ножа і з кожної голови вирізує пів’язика цмока. Врізав собі дванадцять кусків. Завив їх у папір і поклав у торбу. Та й пішов далі. Ходить собі по лісах, по полі і так жиє. Де найде звірку, уб’є. А через рік вертається знову в тото село. І заходить до того жида, проситься на ніч. Жид його приймив, а він питається в жида:

— Що у вас чути? А жид йому каже:

— У нас завтра в царя весілля. Цар віддає доньку. Хлопець питається:

— За кого?

— Та за того, що цмока вбив. За цигана. Хлопець питає:

— А чи мож піти й мені на весілля?

Жид йому каже, що мож. Хто хоче, може йти.

Хлопець зі своїми псами й зайцем пішли на весілля. Прийшов і питається, за кого цар доньку дає. А цар каже:

— За того даю доньку, хто цмока вбив.

Циган тото зачув та й слухає збоку. Хлопець питається:

— А чи має він які знаки, що він цмока вбив?

Циган пішов до стайні, а там було дванадцятеро телят, і врізав кожному теляті язика. А хлопець каже:

— Я маю знаки.

— І я маю, — каже циган.

Закликали лікарів, аби збадали, котрі язики зо цмока. Вони взяли два відра води і тоти язики заметали г’воду. Той свої, а той свої.

Котрі язики були зо цмока, крови не було. А котрі телячі — вода червона. Цигана нагнали, а хлопець оженився.

Оженився він, але жінка не дуже його любила, а більше думала про цигана. Живуть вони, та й ходить молодий чоловік на полювання. Раз він пішов у літі на полювання, відпочивали вони з псами й зайчиком та й заснули. Чоловік пробудився, іде додому, а Лемерк, Гарт і зайчик сплять далі. Іде він попри царську стайню, а циган з-за вугла убив його коликом. Лемерк, Гарт і зайчик прощумалися, і каже Лемерк:

— Нашого ґазди вже нема.

Прийшли вони там, де він був убитий, і радяться, що мають робити. Кажуть їден другому:

— Треба йти шукати цілущої й живущої води.

І пішли всі втрьох. Ходять день, ходять другий, на третій день дивляться — іде ящур і несе на хвостику цілущої й живущої води. Лемерк завидів то, прискочив і відкусив ту воду з хвостиком. Принесли тоту воду. Хто буде мастити? Пес не буде, бо лаби тяжкі має. Зайчик каже:

— Я буду мастити, в мене лаби легонькі.

Помастив його заєць цілущою й живучою водою, і той ожив. Тоді лишив він і жінку, і царя і йде зо своїми псами й зайчиком додому. Іде він, іде, і пригадав собі, що лишив жінку-чарівницю в пивници. Думає: «Поверну подивитися, чи вона жива». Відмикає тоту пивницю, подивився на жінку — жінка сплакалася й наплакала повну бочку. Та й камінь злизала язиком, що тонший від ґазети був. Тоді він відпускає її і каже:

— Іди, де тебе твої очі попровадять.

А сам подався додому. Приходить — його сестра якраз віддається. Весілля відграває. Побув він на весіллю, пожив ще рік, оженився з дівчиною — і жили, жили, аж поки їм смерть не прийшла.