Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про хлопця, що нічого не боявся
Українська народна казка Буковини

Їден чоловік мав два хлопці. Старший був розумний, а менший май простий. Той старший був дуже боязливий — коло цвинтаря вночі не піде. А менший був трохи дурненький, але не знав, що то таке страх. Де йшов, то все казав: «Що би я робив, щоби я боявся? Що би я робив, щоб мені страшно було?»

У сусідстві з тим чоловіком жив піп. Він часто заходив до того чоловіка і вчув, як той хлопець каже: «Що би я робив, щоб я боявся? Що би я робив, щоб мені страшно було?» Та й каже піп до того тата:

— Дай його до мене. Я навчу його страху, і він буде боятися. Погодився старий:

— Беріть.

Піп узяв його до себе, а він усе говорить: «Що би я робив, щоб я боявся?» А піп йому:

— Будеш боятися. Сьогодні вночі треба буде йти в церкву і дзвонити.

— Піду, — каже.

Увечері піп пішов у церкву, вбрався в білий халат та й сховався. Приходи хлопець о дванадцятій годині ночі і поліз на дзвіницю. А в той момент піп вийшов і став на сходах у білому. Хлопець кричить:

— Хто це? Хай злази, бо як утрутю, то на землі опиниться!

Піп стоїть. Той недовго думав та як утрутив попа — піп упав на землю і поламав собі ногу. Хлопець подзвонив у дзвони, а як злазив, то побачив, що той у білому лежить на землі. Подумав, що той убився, та й пішов додому. А попадя питає:

— Ти там попа не бачив?

— Нє, не бачив.

— То він же пішов перед тобою в церкву.

— То то він був у білому? Я йому кричав, кричав, а він стояв на сходах і не слухав. То я його утрутив: він упав і вбився.

Попадя приходи до його батька і каже:

— Беріть його додому, бо він он що зробив: утрутив попа зі сходів і піп поламав ногу.

Старий пішов, узяв його додому і каже:

— Збирайся і йди в світ — мені не треба розбійника такого. І щоб ти навіть не казав, чий ти.

Пішов він. Йде дорогою і говори сам до себе: «Що би я робив, щоб я боявся? Що б я робив, щоб мені страшно було?» Доганяє його балагура. Хлопець спинив, і той узяв його, бо нікого більше не було на підводі.

— А далеко ти їдеш? — спитав мужик, що їхав з балагурою.

— Йду десь учитися, щоб я боявся, щоб мені страх був.

— Я повезу тебе до такого місця, що ти будеш боятися.

А там був такий ліс, що як хто провинився, то в тому лісі вішали. Як назбирувало десять повішених, то їх усіх разом знімали і ховали. А тоді їх там висіло сім.

Привіз його той чоловік у ліс до повішених та й каже:

— Тут злізь і наберешся страху.

Було темно. Він зліз, наклав вогонь і гріється. Аж звіявся вітер, і він побачив, що повішені там висять на дубі. Думає хлопець: «їм там студено». Поліз на дуба, познімав їх усіх по їдному і посторцював коло вогню. Та й каже їм:

— Грійтеся, лиш дивіться, щоб не згоріла на вас одежа.

А вони мертві. Той на вогонь валиться, на тому одежа зачинає горіти. Розсердився він, потягнув їх усіх по їдному назад і повісив на дубі.

— А то, — каже, — буду ще мати комерцію з вами.

Посидів він до ранку, а тоді встав і пішов далі. Довго йшов і попав у столичний город, де жив цар. Зайшов він у корчму, а там народу! П’ють, гуляють. Сів і він поїсти. Та все каже:

— Що би я робив, щоб я боявся? Що би я робив, щоби мені страшно було?

А в тій корчмі був слуга царя. Вчув він це і каже:

— Гай, ходім зі мною до царя — там ти навчишся боятися.

Цар збудував новий дім, і в тім домі ніхто не міг жити: кого посилали той дім стерегти, той назад не вертався. Приводи його слуга до царя і каже:

— Я привів хлопця, що хоче навчитися боятися. Послати б його туди, в той дім.

Хлопець на вигляд був непоганий, а в царя була дочка. Каже цар:

— Якщо ти доведеш, що хтось зможе в тім домі жити, то я дам за тебе дочку. Та й жийте в тім домі.

А він цареви:

— Дайте мені в той дім токарний і столярний верстати, і я піду. Цар наказав:

— Везіть йому туди токарний і столярний верстати. І він пішов у той дім.

Сидів він там до дванадцятої години ночі. Аж приходять туди три коти. Та й кажуть до него:

— А, ти тут? Давай грати в карти. А він їм:

— Як з вами грати в карти, як у вас котячі лапи? Давайте я вам їх трохи обстружу, ті кігті довгі.

Погодилися коти. Він узяв їдного лапи, закрутив у верстат, відрубав йому пазурі та й відпустив. А той місця собі не може найти. Хлопець каже другому котови:

— А в тебе голова не кругла. Давай я обстружу її трохи на токарному верстаті, щоб кругла була.

Коти злякалися і втекли.

Приходи рано цар, побачив, що він живий, і каже:

— Як ще дві ночі посторожуєш, то дім буде чистий, — тоді зіграєм свадьбу.

Сидить він там на другий вечір. І приходи до него багато народу. Приносять кістки людські — черепи, кістки з рук, ніг та й кажуть йому:

— Зіграємо цими черепами в футбол. А він їм:

— Станьте, бо я ще маю трохи роботи. Та й точи на токарному верстаті залізяку.

— Що то ти робиш? — питають його.

— А це має бути така палиця: хто не заграє добре в футбол, того я цею палицею вб’ю.

Ті полякалися і так втікали, що аж не влазилися в двері. Та й лишився він сам. Рано приходи цар, а хлопець живий.

— Ну, ще їдну ніч посторожуєш — і дім буде чистий. Сторожує він третю ніч. А коли був він ще вдома, то вмер його перший брат. Тепер дивиться — о дванадцятій годині ночі приносять мерця, того його першого брата. Тих людей, що принесли мерця, не стало — лиш умерший у труні лишився. Підходи хлопець ближче, роздивився — так, його брат перший. Мацає він, а той холодний. Він тре йому руки, лице, щоб нагріти його. Але як його нагрієш, як він мертвий? Виймає він умершого з труна і кладе до себе на койку. Він чув, що як двоє разом сплять, то нагрівається одне від другого. Накрив він себе й мерця, і лежать обоє. Через якийсь час мрець ожив і каже:

— Ти мене воскресив, а я тебе за то вб’ю. Він йому:

— Як ти маєш мене убити, то кладу тебе назад у труно і замерзай там.

І лиш поклав його в труно, прийшли ті самі штири люди, забрали його з труном і понесли. Приходи рано цар, а він — живий. Каже цар:

— Цей дім уже чистий, вже можна в нім жити.

І вженився хлопець на царівні, і зробили свадьбу. А він далі своє повторює: «Що би я робив, щоб я боявся? Що би я робив, щоб мені страшно було?» Набридли царівні ті його слова.

А в них була служниця. Каже вона царівні:

— Я зроблю, що він буде боятися.

Сказала та служниця, щоб наловили в річці багато дрібної риби. Принесли піввідра тої риби, вона долила туди холодної води і сховала. Лягли всі спати. Служниця почекала, щоб він добре заснув. Та як узяла відро з тою рибою, та як вилляла на него сонного, то він крізь сон почав кричати «ґвавт». З тих пір і почав він боятися.

І сьогодні ніхто не знає, чий він, з якого роду і відки. А як старий цар умер, зробився він царем.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 15 грудня 1979 року Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Про хлопця, що нічого не боявся
Українська народна казка Буковини

Один чоловік мав два хлопці. Старший був май розумний, а менший май простий. Старший був дуже боязливий. Він уночі боявся пройти коло цвинтаря. А менший, хоч і був трохи дурненький, але не знав, що таке страх. Де йшов, то все казав: «Що б я робив, щоб боявся? Що б я робив, щоб мені страшно було?»

У сусідстві з тим чоловіком жив піп. Почув він, як хлопець каже: «Що б я робив, щоб я боявся, що б я робив, щоб мені страшно було?» І каже піп його батькові:

— Дай свого меншого до мене. Я навчу його страху, він буде боятися.

— Беріть, — погодився старий.

Піп узяв хлопця до себе, а він усе: «Що б я робив, щоб я боявся?»

— Будеш боятися. Сьогодні вночі треба йти в церкву і дзвонити, — каже піп, а сам подався звечора в церкву, вбрався у білий халат і сховався. Приходить хлопець уночі, лізе на дзвіницю, а піп вийшов і став на сходах. Хлопець кричить:

— Хто це? Злазь, бо як трутю, то на землі опинишся! А піп стоїть. Той, недовго думаючи, як утрутив попа, то він так полетів на землю, що аж ногу собі зломив.

Віддзвонив хлопець. А як злазив, то побачив, що хтось у білому лежить на землі. Він подумав, що воно вбилося, та й пішов додому. А попадя питає:

— Ти там батюшку не бачив?

— Ні, не бачив.

— То він же пішов перед тобою в церкву.

— Так то піп був у білому? Я йому кричав, щоб зійшов зі сходів, а він стояв і не слухав. То я його утрутив. Він упав і вбився.

Попадя приходить до сусіда і каже:

— Забирайте його додому, бо він он що зробив! Утрутив батюшку зі сходів, і батюшка ногу зломив.

Старий пішов за сином та й каже:

— Збирайся і йди у світ. Мені не треба розбійника такого. Іди й не кажи, чий ти.

Пішов син. Іде дорогою і говорить сам до себе: «Що б я робив, щоб я боявся? Що б я робив, щоб мені страшно було?» Доганяє його балагура. Він спинив і попросив підвезти, його взяли, бо місце було на підводі.

— Далеко їдеш? — запитав мужик, що їхав із балагурою.

— Хочу десь навчитися, щоб я боявся, щоб мене страх брав.

— Я, — каже, — завезу тебе до такого місця, що будеш боятися.

А там був ліс, і в ньому вішали тих, хто провинився. І як назбирається десять повішених, то знімають усіх разом і ховають. А тоді їх уже висіло семеро. Лишився у тому лісі хлопець. Розіклав він вогонь і гріється. Тут звіявся вітер і почав гойдати повішених. Він подивився догори і побачив їх на дубі, думає: «Їм там студено». Та поліз на дуба, познімав усіх і посторцював коло вогню.

«А мертві — як мертві — той на вогонь валиться, на тому одежа починає горіти. Він розсердився, повитягав їх по одному назад на дуба і повісив.

Посидів хлопець там до ранку, а тоді встав і пішов далі. І попав він у столичний город, де жив цар. Зайшов у корчму, а там народу! П’ють, їдять. Сів і він. їсть та все каже: «Що б я робив, щоб я боявся?»

У корчмі був слуга царя. Вчув він це і каже:

— Гай ходімо зі мною до царя. Там ти навчишся боятися.

Цар збудував новий дім, і в тім домі ніхто не міг жити. А кого посилали стерегти новий дім, той назад не вертався. Приходить слуга до царя і каже:

— Я привів хлопця, що хоче навчитись боятися. Послати б його в новий дім.

А хлопець був на вид непоганий. Цар подивився на нього та й каже:

— Як доведеш, що в тім домі можна жити, то віддам за тебе дочку і живіть там. А він каже цареві:

— Дайте мені в той дім токарний верстат, і я піду туди. — Завезіть йому верстат, — наказав цар.

Сидів він там до дванадцятої години ночі. Ось приходять три коти і кажуть:

— А, ти тут? Давай будемо грати в карти.

— Як же з вами грати в карти, якщо у вас довгі кігті? — каже він. — Давайте я їх трохи постружу.

Погодилися коти. Він закрутив одному лапи у верстат, відрубав кігті та й відпустив. А той місця собі не може знайти. Каже хлопець другому котові: — А в тебе голова не кругла. Давай я обстружу її трохи.

Коти злякалися і втекли.

Приходить рано цар, забачив, що він живий, і каже: «Як ще дві ночі постережеш, то будемо робити весілля».

Сидить він там на другий вечір. І приходять до нього багато людей. Приносять вони людські черепи і кажуть:

— Зіграємо цими черепами в футбол. А він каже:

— Почекайте, бо я ще маю трохи роботи. Та й узявся точити залізяку.

— Що це ти робиш? — питають його.

— Це буде палиця. Як хто погано зіграє в футбол, то я його цією палицею вб’ю.

Ті полякалися і так втікали, що аж не влазили в двері.

Приходить рано цар, а хлопець живий. «Ну, ще одну ніч постережеш, і робимо весілля».

Сидить він на третю ніч. Стукнула дванадцята година. Дивиться він, якісь люди несуть до нього мерця. Поклали труну і пішли. Подивився хлопець, а той мрець — його старший брат. Він умер ще тоді, як хлопець був дома. Помацав хлопець холодного трупа, хоче якось нагріти його. Але як? Витягає він мертвого з труни і кладе до себе на ліжко. Укрився він із мерцем і хоче нагріти його. Через якийсь час ожив мрець і каже:

— Ти мене воскресив, а я тебе зараз уб’ю.

— Як ти мене маєш убити, то кладу тебе назад у труну і замерзай там.

І лиш поклав він померлого, прийшли ті самі люди, забрали труну і понесли.

Приходить рано цар, а хлопець живий. Цар каже: «Цей дім уже чистий, у нім можна жити».

І оженився хлопець на царівні.

Живе він із царівною та й усе каже: «Що б я робив, щоб я боявся? Що б я робив, щоб мені страшно було?» Набридли жінці ті його слова. А в них була служниця. Каже вона царівні: «Я зроблю, що ваш чоловік буде боятися». Пішла та служниця на річку, наловила піввідра дрібної риби і долила водою, щоб було повне. Та принесла і сховала.

Лягли вони з жінкою спати. Служниця почекала, поки він добре засне. Тоді жінка встала, а служниця як узяла те відро з рибою, та як вилляла на нього! Він схопився і почав кричати «Ґвалт!». Відтоді він і почав боятися. І сьогодні не знає, чий він, якого роду і звідки він.

Про хлопця, що нічого не боявся. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 326. Записано 15 грудня 1979 року у селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Дьордія Степановича Скаженюка (1907 року народження, молдаванин, родом із села Колінківців Хотинського р-ну. У Вашківцях проживає 30 року Удівець, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.