Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Про циганське мантило
Українська народна казка Чернігівщини

Жив де не жив циган. Нічого він не хотів робити, лиш людей обдурював. Якось каже синові:

—Ходімо, може, знайдемо якогось дурня.

— Ходімо, тату.

Вийшли за село і зустріли пана, той кудись їхав разом з старим батьком. Бричка зупинилася.

— Як поживаєш, цигане?

— Добре, паночку.

— З чого живеш?

— Та з мантила, паночку.

— З якого мантила? Ану, покажи нам своє мантило.

— Нема, паночку.

— А де воно?

— Удома лишив.

— А далеко живеш?

— Та не дуже — двадцять четверта хата, як іти понад берегом від Савчиного Василя.

— То побіжи швидко і принеси мантило.

— А ви не дали б, паночку, одного коня? Тоді мій син принесе мантило одним скоком.

Пан, довго не думаючи, каже:

— Випрягай коня, але щоб твій син вернувся раз-два, бо нам треба їхати.

Циганчук сів на коня і поскакав, куди очі бачили. Довго його не було, пан почав сердитися. Тоді циган ударив себе по чолі:

— Ой, який же я дурень!

— Чому? — здивувався пан.

— Та я ж забув сказати синові, де мантило стоїть!

— То що будемо робити?

— Дайте другого коня. Я наздожену його і скажу, де мантило стоїть.

— Гаразд, тільки швидко, бо час іде.

Циган сів на другого коня і полетів, як вітер.

— Запрягайтесь, паночку, самі! — крикнув. — А батько хай штовхає бричку!

Так пани залишилися посеред дороги.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

17 (4332). Про циганське мантило. СУС 1542 ІІ. Записано 2008 року. Силенко Анастасія Михайлівна (1943). Чернігівська область, Городнянський район, Автуничі