Про чарівну курочку і рогату королівну
Українська народна казка Гуцульщини

Жив собі чоловік з жінкою, і вони обоє служили в жида. Погано їм жилося, і чоловік вирішив піти щастя шукати. Ходив, куди ходив, зайшов у ліс. Там його ніч захопила. Дивиться, десь далеко ватра горить. Іде він до тої ватри, добився туди, а там старенький дідо коло ватри сидить.

— Добрий вечір, дідусю! Дідусь відповів йому і каже:

— Сідай. Куди ти бредеш лісом?

— Шукаю щастя, дідусю, — каже чоловік. Дід каже:

— Я тобі дам курочку, що буде тобі нести яєчко, одно на цілий рік. Яєчко не просте, а золоте. Ти продаш його і матимеш цілий рік чим жити.

І заповів йому дід:

— Але щоб ти її не зарізав, бо пропаде твоє щастя.

Пішов чоловік з курочкою додому, розказав усе жінці і сказав:

— Уже більше не будем у жида робити.

Минув якийсь час, жид приходить до них. Вони вже до него не йдуть робити, бо мають з чого жити. Питає жид:

— Чого ви не хочете до мене йти робити? А вони кажуть:

— Ми маємо з чого жити, нам не треба вас.

А жид цікавий, питає їх, з чого вони живуть. Розпитував їх жид і довів до того, що показали вони йому ту курочку. Жид зачав дивитися, обглядати її, піддувати під крилами. А під крилами написано було: «Хто з’їсть з цеї курки серце, то буде щоночі мати під головами ворок ^* грошей. А хто з’їсть голову з курочки, буде в цій країні королем». І жид уговорив їх, щоб вони продали йому ту курочку.

— Нащо вам чекати рік на яєчко, як я вам зразу дам доста грошей.

І вони ту курочку продали.

За якийсь час пішла жінка знов служити до того жида. Жид зарізав ту курочку, і жінка пражила йому її на обід. Жид наказав, аби ніхто того не їв і не кушав ^*, тілько він сам. А хлопчик цеї жінки прийшов з школи і пішов до мами. Зайшов на кухню, а мама десь вийшла. А він хопнув серце й голову з курочки і з’їв. А жінка не помітила, що він то з’їв. Подала жидови їсти, а жид питає:

— Хто їв це м’ясо? Де серце, де голова? А жінка каже:

— Хіба хлопчик з’їв, більше нікого тут не було.

І жид уговорює жінку, щоб вона свого хлопця зарізала і вибрала з него курячу голову й серце. А хлопець під дверми чув, як жид то казав. Злякався хлопець і втік від хати. В світ утік.

Ходив він, куди ходив, і його ніч захопила. Попросився він до одної жінки на ніч. Переночував, жінка рано постіль прибирає, а під подушкою гроші. А хлопець уже пішов. Каже вона:

— Чоловіче, біжи за тим хлопцем, заверни його.

Чоловік побіг, завернув хлопця, та й наймився хлопець у них служити. І хазяйка щодня під головами в него гроші забирала, а він нічого не знав про ті гроші.

Нарешті помітив хлопець, що вона щось там під подушкою забирає, і пішов від них. І взнав він про ті гроші. Має він гроші і пішов жити в місто. Жив він у місті, що жив. А в тому місті спацирувала ^* з хлопцями королівна. А ті хлопці мусіли за кожен крок, що пройшли з нею, гроші платити. І цей хлопчина пройшовся з нею і заплатив. А потім ще проходився і платив. І її здивувало, що цей найбільше спацирує з нею, що він має чим платити. І вона його так підійшла, що він розповів їй все.

Коли він їй це розказав, вона запросила його жити до королівського палацу. І дала йому якоїсь отруї пити, і він виблював з себе ту голову й то серце. І він нічого не пам’ятав. Вона то забрала від него і сховала. А його вигнала. І він пішов.

Ходив він, куди ходив, зайшов у ліс І дуже захотів їсти. Вчув запах грушок. Найшов грушу, наївся тих грушок, і зачали йому рости роги. Такі роги виросли, що вже й краки ^* чіпляються. Нема йому як іти.

І вчув він запах яблук. Дійшов до тих яблук та й з’їв кілька. І роги йому впали. Іде він далі. Захотів пити. Найшов струмок, взяв руками води, а на руках йому від тої води шкіра облізла. Іде він далі, найшов другий струмок. Узяв руками води з того струмка, і руки йому погоїлися і стали дуже гарні. І тоді він набирає води і тої, і тої окремо. І тих яблук набрав, і тих грушок, що від них роги росли.

І вертається він до того міста і йде на базар. Запах з тих грушок і з тих яблук дуже файний. Але він поки що їх нікому не продає. Питають, а він каже:

— Я ще ціни не знаю.

І підходить та королівна (він її пізнав), і він їй продає тих грушок. А вона його не пізнала.

Прийшла королівна додому, тих грушок з’їла і лягла спати. Вона спить і нічого не чує, а роги ростуть. Зачали їй роги тиснути в голову, і вона пробудилася. Покликала служницю. Служниця увиділа ті роги, спудилася, зробила ґвавт. Скликали лікарів. Пилють роги, а роги далі ростуть.

Шукають вони такого, хто би міг це вилікувати. А той хлопець зголосився:

— Я вилікую.

Його привели туди, і король сказав:

— Вилікуєш, то дам за тебе дочку.

І він дав їй тих яблук. Вона з’їла ті яблука, і роги в неї відпали. Тоді він побризкав її тою водою, і вона стала дуже негарна. А він їй каже:

— Ти маєш якісь гріхи, ти щось погане зробила. А вона й призналася:

— Я отуманила одного хлопця і забрала в него серце й голову з курочки чарівної.

І сказала вона, де то все стоїть, щоб він то все собі забрав. І він то забрав, а її покропив живущою водою. І вона стала гарна.

І хлопець з нею женився і став королем. І жили вони та наживалися.