Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Про шапку, що сама платила
Українська народна казка Закарпаття

Був де не був на світі один Іван. Жив із жоною досить бідно. Нічого у нього не було, лиш стара хижка і одна корова.

Усі люди торгують, та думає собі, що треба і йому почати.

А у тім селі корчмарі дуже від людей видурювали усе, бувало, ціле ґаздівство. Почав Іван торгувати, одного дня продасть, а другого купить інше.

Раз прийшли до нього два корчмарі і кажуть:

— Ходи з нами, бо тобі дуже добре ґешефти ідуть! Ти усе продаєш, купуєш, а ми так не можемо.

— Знаєте, що я з вами не можу іти, бо ви мого няня обдурили, ви у нього видурили маєток.

— Ну, Іване, бо твій няньо весь час сидів у корчмі та пив, напив много та за те й збіднів.

— Мене ви не обдурите, аби я пив!

— Ти, Іване, не будь дурний, ходи з нами. Подумав Іван, подумав та й пішов.

У Івана були за корову гроші і пішли вони у городі у ресторан.

А корчмарі кажуть:

— Де ти, Іване, ідеш, та там усе дорого.

— Ідім, вип’ємо чай і досить.

Іван не хотів, і вони мусіли іти у ресторан. Пішов Іван до офіціантки і каже:

— Нате, тут три тисячі срібних і давайте нам, скілько будемо просити їсти і пити. Коли грошей не буде, то підійдіть до дверей і махніть рукою, і ми підемо.

П’ють тиждень, п’ють другий, а тоді й кажуть:

— Ідім, Іване, уже геть, доки будемо пити, так проп’ємо усе ґаздівство.

А Іван їм сказав, що за все він буде платити.

Корчмарі засміялися і п’ють далі. Там вони пробули цілий місяць.

Офіціантка стала на двері і махнула рукою. Іван видів і каже:

— Ідіть геть, досить було! Зібралися, ідуть, а офіціантка каже:

— Стійте! Ви місяць їли, пили, а платити хто буде? А корчмарі кажуть:

— Ади, ми тобі казали, Іване, а ти не хотів слухати. Іван зняв шапку і каже:

— Шапка платить! Офіціантка нараз їх пустила. Корчмарі зрадувалися і кажуть, що і їм би таку шапку треба.

А у Івана шапка стара, цурава.

Просять корчмарі у Івана, щоб продав шапку, а Іван не хоче. А потому каже їм:

— У мене шапка дорога дуже — п’ятсот тисяч срібних. Корчмарі порадилися і купили, нараз виплатили Іванові гроші.

Пішов Іван радий із грошима додому.

А корчмарі із цуравою шапкою пішли у ресторан. Сидять місяць, сидять другий, їдять, п’ють й інших гостять. Раз офіціантка каже:

— Треба платити.

А вони махнули шапкою, як Іван, й кажуть, що шапка платить.

Офіціантка закликала поліцію на них, що напили і не хочуть платити. Поліція узяла і заарештувала корчмарів.

Прийшов суд, у корчмарів посеквестували усе ґаздівство, заплатили у ресторан і пустили їх.

Корчмарі сердиті, пірвали шапку, узяли палиці і ідуть Івана убити.

Іван увидів у вікно, що то корчмарі ідуть, і каже жоні:

— Жоно, ідуть корчмарі та уб’ють мене. Він швидко вхопив палицю грабову і поклав коло себе.

— Жоно, я тепер умру, аби ти читала й ойкала! Добре? Жона знайшла і запалила свічку й почала ойкати. Корчмарі заходять, а жона так сумно йойкає:

— Ой, газдику, що я буду без тебе робити? Корчмарі дивляться і кажуть:

— Бодай би був ти давно умер, Іване. А ми ті гроші і на мертвому відіб’ємо.

Один узяв грабову палицю і бах Івана. Іван схопився і каже:

Я давно чекав такого, аби мене хтось ударив, вихопив палицю і держить.

Корчмарі ідуть геть. Вийшли на двір і радяться, чи не купити від Івана чарівну палицю. Як буде у них така сама, то будуть дохторами, мертвих будуть оживляти.

Вернулися до хижі і кажуть:

— Іване, продай нам ту палицю.

— У вас тих грошей нема. Се дуже дорога палиця.

— Кажи лиш ти, скільки коштує?

— Як із вас — сто тисяч срібних.

Дали корчмарі гроші, пішли, випили півлітру паленки, відклонилися від Івана. Тепер Іван має грошей досить.

А корчмарі пішли у город, купили білі халати, знайшли там квартиру собі. На другий день пішли до одного ґазди, що півгорода його. А у того ґазди був дуже хворий син, що ніхто його не міг вилікувати.

Газда каже:

— Ой, скільки я з сином находився, але ніхто йому поліки не знає.

— Ми його вилікуємо. Ми й мертвого вилікуємо. Просіть його сюди.

Газда поніс до них сина. Узяв ключі й замок їх.

Узяв один корчмар палицю й почав лікувати. Ударив раз, другий, третій, а той і не ворухнеться.

Узяв другий палицю, ударив тричі, а той і не дихає уже.

Дивляться, ворушать хлопця, а він уже. студений. Корчмарі скинули халати і хочуть тікати. Підбігають до дверей, а двері замкнені. Лають корчмарі Івана, що їх на біду привів.

Вранці приходить пан із поліцією, і забрали корчмарів у тюрму, де сидять й до нині, якщо не повмирали.

Про шапку, що сама платила. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1539. Друкується вперше. Варіант; Ревть — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).