Прокляття хижої вовчиці
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Давно-давно, ще тоді, коли Городище було маленьким селом, в часи після відміни кріпацтва, коли роботящі люди працювали самі на себе, відбулася дуже дивна історія, частинки якої дійшли до наших часів.
В мальовничому, багатому на чудову природу, селі Городищі жила собі бідна селянська сім’я — чоловік та жінка. Вони тяжко працювали аби забезпечувати себе і дуже кохали один одного.
Та була у них біда. Як вони не просили бога подарувати їм дитину, та нічого не давало результату. І якось на Різдво (велике християнське свято), бог все ж змилувався над нещасними Іваном та Марією і подарував їм чудову дочку. Назвали її Надією.
Ще з дитинства батьки привили дівчині любов до Батьківщини та повагу до старших. Надійка була першою красунею в селі. Мала біле довге волосся, гарні сині очі і була стрункою як берізка. Вона була роботящою та слухняною, а її вишивка була гордістю всього села.
В іншому кінці Городища поживав злий чоловік-одинак — Юрій. Подейкували, що у нього була сила керувати темними духами та чаклувати. Він був темноволосим з глибокими карими і злими на весь світ очима. Сільські діти боялися його, а їхні батьки лякали їх, що якщо вони не будуть слухатися, то злий Юра перетворить їх на мишей.
Коли Надійка підросла і стала дівчиною на виданні, то Юра почав свататися до неї. Дівчина не хотіла образити ні його, ні інших залицяльників, але все ж всім відмовляла, бо ще з дитинства була закохана в сусідського хлопця Максима. Він, як і Надійка, теж був дуже гарним. Його чорняве блискуче волосся чудово пасувало до карих очей та до стрункої постави.
Максим теж був закоханий у Надійку, але вони мали приховувати свої почуття і зустрічатися таємно, бо їх сім’ї давно ворогували. Часто вони зустрічалися коло річки, далеко від села, бо знали що, якщо хтось дізнається, то їхнє життя стане складнішим.
Одного літнього дня Надійка поспішала на зустріч до Максима і зустріла Юру. Він гордо пройшов мимо, не привітавшись, але пішов слідом, щоб простежити за нею. Побачивши закохану пару, він ледь не луснув від злості і вирішив покарати їх. Цілу ніч вигадував різні зілля і на ранок наклав на Надійку прокляття. Щодня після півночі вона мала перетворюватися на дику вовчицю, а після сходу сонця все повертатиметься на свої місця.
Цілий день Надійка нічого не підозрювала. Вдень спокійно працювала в садку, а ввечері пішла на зустріч до Максима. Закохані не чули землі під ногами, їм здавалося своє життя раєм на землі. Мріяли лише про ті часи, коли не треба буде приховувати свої почуття від рідних та друзів, коли не треба буде ховатися десь коло річки чи в лісі.
Пізно ввечері повертаючись додому Надійка відчула якийсь жар чи вогонь у серці. Її тіло запалало, якимось дивним сяйвом загорілися очі і на тілі почала з’являтися сіренька шерсть. Це подіяло прокляття... Дівчина нічого не зрозуміла, цілу ніч вона бігала лісом. Неясно звідки в неї взялася неймовірна сила.
Під ранок вона прибігла до річки, там побачила своє відображення у воді і одразу ж знепритомніла. Прокинулася Надійка після сходу сонця, тобто вже людиною. Вона побачила біля себе Юру. Він попередив її, що це буде відбуватися з нею щоночі, але вона не може розповідати про це комусь, бо перетвориться на вовчицю назавжди.
Надійка повернулася додому і довго плакала, їй здавалося, що це вона в усьому винна. Дівчина не могла порадитися з кимсь чи пожалітися комусь і від цього плакала ще більше.
Вдень на зустрічі з Максимом вона ледь стримувала сльози. В її голові роїлися думки про коханого та про батьків, про те, що з ними буде. Надійка намагалася не думати про це, але жахливі припущення на давали їй спокою.
Пізно ввечері вона знову відчула жар в тілі і одразу ж вибігла з хати. Вже вовчицею вона швидко помчала до лісу. В її тілі пульсувала якась дика енергія. Чудове обличчя прекрасної дівчини тепер мало звіриний оскал. Але вона намагалася стримувати свої інстинкти і просиділа цілу ніч в лісі. А коли почало сходити сонце, вона стала людиною і повернулася в село. Там вона почула крики, виявилось, що вночі у селян зникла більша частина худоби. Та то була не Надійка, то Юрій навмисно покрав у людей худобу і зачинив її в себе в хліву. Та ще й розпустив по Городищу плітки, що ніби в лісі з’явилася хижа вовчиця і ніби це її лап справа.
Надійка розплакалася, бо не знала, що робити. Але злякалася ще більше, коли на зустрічі з Максимом дізналася, що він зібрав групу юнаків, які вночі йтимуть до лісу, щоб знайти і вбити вовчицю, тобто її. Вона благала його не робити це, але він не погодився, тому, що дуже хвилювався і за свою худобу.
Ввечері Надійка зібралася з силами і пішла до Юрія. Вона благала його зняти прокляття, але він з криком відмовив їй і випхав її за двері. Дівчина в розпачі сіла коло вікна його хати і розплакалася. Там вона ненароком почула голос Юрія. Він регочучи сказав, що зняти прокляття зможе лише щирий і безкорисний поцілунок коханого в першу ж мить після сходу сонця.
Надійка вже не мала надії на порятунок. Третьої ночі вона знову перетворилася на вовчицю і одразу ж втекла до лісу. Після першої години ночі вона почула голоси, то йшов Максим з хлопцями, щоб знайти її і вбити.
Та Надійка була кмітлива. Вона побігла додому, взяла в зуби коралове намисто, яке їй подарував Максим і сіла біля його хати, вона сподівалася, що він її впізнає.
Під ранок Максим, повертаючись додому побачив її. Він не злякався, але здалеку вистрелив у неї і не влучив. Та вона не зрушила з місця, це насторожило хлопця і він підійшов ближче.
Розгледівши намисто в її зубах, він злякався, бо подумав, що вовчиця заподіяла щось Надійці. Але побачивши її погляд він впізнав дівчину. В цей момент вийшло сонце і Надійка почала перетворюватися на людину і одразу ж кинулася до Максима в обійми. Він нічого не зрозумів, але в ту ж мить щиро поцілував її.
Так Надійка і зняла з себе прокляття хижої вовчиці.
Юрія городищани вигнали з села, коли дізналися правду. Батьки Максима та Надійки знайшли спільну мову. І згодом закохані побралися. Вони були зразковим подружжям.
Через кілька років бог нагородив їх чудовим чорнявим сином. І назвали його богданом. Втрьох вони жили довго у мирі та злагоді.