☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Піддурена ворона
Українська народна казка про тварин

Ворона літала над селом і схопила на току курча. Курча було чимале, уже в пір’ячко вбиралось. Ворона з добичею полетіла в ближній лісок, сіла на дерево невисоко од землі і почала довбать курча. Побачила лисиця, захотілось їй молоденької курятинки. Підійшла до дерева, обійшла навкруги нього разів з два і все позирала на ворону, а далі почала морочить їй голову. «Яка ж ти гарна птиця! Я ніяк на тебе не налюбуюсь. Що за носик, що за хвостик! А пір’ячко... Од сонця аж блистить! Я думаю, така красавиця орла і то прельстить. Не дарма ти їси такий ласенький кусочок. По всьому видно, що у тебе довжен буть ангольський голосочок!»

Ворона омліла од похвальби, забула й про курча, котре дзьобу держала; роззявила рот і крикнула: «Да! Да!» Курча впало додолу, а лисиця схопила його і гайда.

ПІДДУРЕНА ВОРОНА — Українська Народна Казка Про Тварин
ПІДДУРЕНА ВОРОНА — Українська Народна Казка Про Тварин

Піддурена ворона. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 57. Зап. П. Тарасевський в м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 381—382. Паралелі: Записки Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1892—1937., т. ХLIV, стор. 151; Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916., т. XXX, 1911, стор. 4—5; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 218.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

Піддурена ворона
Українська народна казка Чернігівщини

Ворона літала над селом і схопила на току курча. Курча було чимале, уже і пір’ячком вбиралося. Ворона з здобиччю полетіла в ближній лісок, сіла на дерево невисоко од землі і почала довбать курча. Побачила лисиця, захотілось їй молоденької курятинки. Підійшла до дерева, обійшла навкруги нього разів з два і все позирала на ворону, а далі почала морочить їй голову:

— Яка ж ти гарна птиця! Я ніяк на тебе не налюбуюсь. Що за носик, що за хвостик! А пір’ячко од сонця аж блищить! Я думаю, така красуня орла і то привабить. Недарма ти їси такий ласенький кусочок. З усього видно, що у тебе має бути ангольський голосочок!

Ворона умліла од похвальби, забула й про курча, котре у дзьобі держала; роззявила рот і крикнула:

— Так! Так!

Курча впало додолу, а лисиця схопила його і гайда.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

12 (6058). Піддурена ворона. СУС 57. Записано 2008 року. Биконь Олексій Данилович (1931). Чернігівська область, Щорський район, Смяч