☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Піддурені лиси відгризають собі хвости
Українська народна казка про тварин

Був такий старий лис, і він в однім лісі мешкав дуже довго, що нігди з него не виходив. Внадив він ся до одного села і так шкоду робив, що ніхто йому не міг дати раду. Бере кури, бере гуси, бере качки, а як уже бере, то не бере одну-дві, але бере по п’ять, по шість за раз. Але вже і стрільці на него підсідають і нічо йому не можуть зробити. Аж тут один ґазда щось собі помислив; мав він курник на дворі та й наклав на него капкан. Скоро лис надійшов до курника за курми, та й капкан його злапав за хвіст. Відорвав йому капкан хвіст чисто, не лишилося ані цяпки.

Іде він уже додому, до свої нори, та й собі думає: «Як я ся тепер покажу, як мене більше лисів здибає?» Але по дорозі здибає він зайця. Каже: «Їй, порадь мене, брате, що я з цим маю робити, в якім я був випадку?» А він каже: «Що таке?» — «Та же-м, — каже, — зайшов до курника та й ґазда підложив на мене капкан та уже однаково, якби ми був за голову злапав, то би-м не був хоть сміхом». Але заєць йому каже: «Та ти ся сим, брате, так засумував дуже? Я тобі пораджу, що ти з цим маєш зробити. Ти ще з них будеш ся сміяти. Іди додому та й склич раду лисів та й скажеш, що тепер уже така вийшла устава, щоби усі лиси безхвості були».

Подякував лис зайцеві, прийшов додому та й так зробив.

На другий день скликав раду лисів та й каже: «Тепер така устава вийшла, щоби ми без хвостів ходили, бо нас дуже мало на світі через це. Хвіст є довгий, грубий, прийдеться тікати та й він дуже шпотає». Стали лиси та й радяться: «Це, — кажуть, — і правда. Якби він був пожиточний, то би рада не узнала, що він нам шкодить». Але бо тут ще радять: «А хто ж нам повідрубує?» А він каже: «Адіт. Я собі сам відгриз, маю я комусь платити?» Так вони тогди кожний каже: «Та й ми будем собі самі!»

Взяли та й повідгризали кождий сам собі. А він тогди каже: «Видите, які ви дурні! Якби ви були цисе не зробили, то я би був уже нігди не вийшов межи вас. Але добре, що мене заєць на се порадив, то най я вже не сам сміхом ходжу, але ходім уже усіма разом».

Піддурені лиси відгризають собі хвости. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. І. Волошинський в 1913 р. у с. Далешове Городенківського пов. (Гуцульщина) від М. Чернецького. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 100—101. Паралелі: Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 219.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.