Піп та селянин
Українська народна казка Поділля

Був один бідний чоловік, а мав велику сім’ю. Раз лиш на казані вчув, як піп казав до людей.

— Люди мої, принесіть на Боже, хто що може, і господь нагородить вас.

Дома чоловік каже жінці:

— Небого, маємо багато діток, а живимо бідно. Отець духовний у церкві сказав, що хто дасть на Боже, того господь нагороде... Може би, щось понести? Може, б корову?

— Ти, що здурів? У нас лише одна корова. Ані овечок, ані свині.

— Мовчи. Біг нам заплатить, а отець похвалить!

Повів селянин корову. Піп записав у церковну книгу. І коровка ходить пастись разом з попівськими коровами. Раз пастух заснув, а худоба заблудилась. Селянська корова попрямувала до бідняка, а корови всі за нею.

Чоловік зрадів:

— Ну, жоно, ти не вірила.

— Дурний тебе піп хрестив. Хай лиш розвідає піп.

І зараз почали слуги шукати корів.

— Ану, погляньте у того селянина — порадив піп.

Пішли до нього, а корови тут. Але селянин не дає. Тоді прийшов піп.

— Що ти, Василію, вчинив?

— Нічого. То мене господь нагородив.

— Недобре. Ти чужі корови присвоїв.

— Як чужі? Це ви своє слово не держите?

Зажурився піп. Думає, сміх буде.

— Слухай, Василій, собі бери одну, а інші віддай.

— Як вам дуже жаль, то беріть собі одну.

І піп мусив піти геть.