П’яниця і корчмар
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й жінка. Вони мали діти, і що вродиться дитина, то вмре. Чоловік і жінка файно ґаздували, тяжко робили, а діти вмирали. Чотирнадцять дітей мали і все вмерло. І чоловік з тої прикрости став ходити в шиньк і пити. П’ють за столами люди, а він коло того байку каже, коло того. Та й той дасть йому келішок, та й той дасть, та й він нахапає доста.

А жид Йось сидить у кутку та лиш слухає, що хто говорить. Той уже коло колєґів напився, але жінці додому нічого не принесе. Жид видить, що він так напився, та й каже:

— Дмитре, пане Мусейчук, ідіть уже додому.

— Я не маю як іти додому, бо дуже дощ іде, а на дорозі мій кінь стоїть.

А п’янюги, що були в корчмі, вийшли, взяли коня та й завели в корчму. Та й всипали йому в рот літру горівки. Вони так на збитки зробили, аби кінь завіз його десь у рів. А Дмитро Мусейчук каже:

— Оце ви добре зробили, гейби мені горівки дали. Він мене завезе додому. Лиш підіть та впряжіть його.

Жид Йось сидить у куті, а Дмитро Мусейчук каже до тих п’янюг:

— Други мої, нагиліть ^* мені купця. Я маю горіхи і сливки сушені на продаж.

А жид сидить у куті та й слухає. Та приступає до него.

— Пане Мусейчуку, я чув, що у вас є горіхи, сливки. Може би, я купив?

А цему треба копійку, треба щось купити жінці додому. Та й каже він:

— А чому ні? Я продам горіхів, сливок, кілько хочеш.

— Я даю завдаток.

— Давай.

— А кілько давати?

— А я знаю, кілько? П’ять банок давай. Жид дав гроші та й питає:

— Коли прийти?

— У понеділок або вівторок. Коли мене застанеш дома. Бо ти знаєш, що я коня маю. Я їду.

У понеділок рано Дмитро ще спить, а Йось бере чотири міхи під плече та й каже до жінки:

— Ти знаєш що? Я возьму в Дмитра Мусейчука килу ^* сухих сливок і килу горіхів.

Та й іде до Дмитра. Сідає на ґаночку та й сидить, бо Дмитро ще спить. Жінка виходить надвір та й каже:

— Йосю, він такий п’яний прийшов. Іди додому.

— Ну-ну, я прийду на другий раз.

У вівторок рано Йось перед хатою знов. Знов сказала Гафія:

— Іди додому, бо він такий трудний. Тягав до вечора дерево. Він спить.

— Ну-ну, я завтра прийду.

Приходить жид у середу рано. Жінка увиділа його та й каже:

— Дмитре, Йось уже під хатою. Іди його відряди від хати, бо будуть казати, що Йось до мене ходить, що ми любимся обоє. Пустять мене в зуби. Відряди його.

Втворяє жид двері.

— А добрий день вам, ґаздине!

— Дай Боже здоров’я.

— Дмитро дома?

— Є дома. Заходьте.

Жид з міхами під плечем заходить до Дмитра:

— Пане Мусейчук, я хочу, аби я вже не ходив до вас, аби я сьогодні скінчив слід.

А Дмитро не квапиться, вбирається поволеньки.

— Пане Мусейчук, борше.

Дмитро сів, попоїв собі, а жид аж дрижить раз-два братися за діло. Та й каже Дмитро жінці:

— Бери, Гафіє, ґелетку та ходім у город. Йось, бери міхи.

А то колись ґелетками міряли, чвертка входила в ту ґелетку.

Пішли в город, а Дмитро підоймає сухе гілля з горіхів. Та й Гафія підоймає. Та й ломлять його і в ґелетку кидають. А Дмитро ще й ногою толочить.

— Що ти робиш? — питає Гафія.

— Та хочу, аби була набита ґелетка. А Йось каже:

— Пане Мусейчук, що це ви робите? Я ж купив горіхи урожені ^* і сливки. Не гілля.

А Дмитро на то сказав:

— Що мав, то тобі продав. Ходім ще до сухих сливок.

— Чуєте, Дмитре, я вже не хочу нічого. Ви є туман цілого світу, ви мене втуманили.

— Як я буду в корчмі, дасте мені випити півлітра горівки, і я вам дам ваших п’ять банок.