Роби, як сам вважаєш за потрібне
Українська народна казка Гуцульщини

В одному селі жили чоловік з жінкою і мали одного сина. Навчив його батько всякого ремесла, готував, щоб він був придатний до життя. Одного разу сказав батько синови: — Підемо до міста і купимо коня. І я навчу тебе торгуватися. Будеш знати, як поводитися на ярмарку. Пішли вони раненько на ярмарок, купили коня, і тато сказав синови:

— Сідай на коня, а я буду помалу йти ззаду.

Хлопець сів на коня і виїжджає на дорогу. І зустрілися їм люди, які тільки йшли гуртом на ярмарок. Поздоровилися:

— Слава Йсусу!

— Навіки богу слава.

— Що ви так рано з’ярмаркували? — запитали ті люди.

— Та от, — каже, — купили ми конину та й їдемо додому. А ті люди кажуть синови:

— Як же тобі не встидно! Ти молодий виліз на коня, а старий тато, щоб ішов пішки тими грузями?

Тут же син скочив з коня й сказав:

— Сідайте, тату. Я вам відразу казав, аби ви сідали на коня. Виліз старий на коня і їде, а син іде ззаду. Коли стрічає їх знову гурт людей, які йшли на ярмарок. Поздоровилися.

— Що, ви вже з ярмарку? — питають їх люди.

— Та, — каже, — з ярмарку. Купили коня та й їдемо т’хаті.

— А то що, не ваш син? Що ви самі висадилися на коня, а бахур іде по тих грузях.

Ті пройшли, а старий питає сина:

— Що будемо робити? Ти їхав на кони, а я йшов — було недобре. Я сів на коня, а ти йдеш — також не подобається людям. Давай, — каже, — будемо оба їхати.

Виждали вони, коли наблизився новий гурт людей, щоб довго не мучити коня, сіли оба на коня і їдуть. А люди вже й не здоровилися, а зразу сказали:

— Певне ви позичили того коня. Бо де б ґазда дозволив собі вилізти двом і мордувати конину?

Люди проминули їх і говорили далі:

— Видите, як то позичати на чужі руки коня? Як то знущаються над чужою маржинкою.

Коли ті люди пройшли, вони з коня злізли, та й питає тато сина, що робити далі.

— Та, — каже, — робіть, тату, як ви знаєте.

— Але ж як догодити людям?

— То, — каже, — давайте будемо гонити того коня. А самі будемо оба йти пішки.

Ідуть вони по дорозі, ведуть коня і знов стрічають гурт людей. Поздоровилися люди і кажуть:

— Ви що, купили конину? Що ж то за кінь, що він не несе господаря? Та най його шлях трафить, аби я його тримав такого коня.

Пішли ті люди, а тато знов питає:

— Ну що робити далі, аби догодити людям?

— Та що я можу знати? Робіть тату, як ви знаєте.

— То знаєш що, сину? Будемо пробувати цего коня нести. Підійшли вони до одного плоту, де розкривалися ворота, витягнули заворітницю, встромили коневи поміж ноги, обв’язали петелькою і, коли наблизилася група людей, які йшли на ярмарок, вони підняли коня і почали вдвох його нести. Люди стали, як укопані, і кажуть:

— Дивіться, чудо! Люди здуріли, коня несуть. Ті поклали коня та й питають людей:

— Що ж тут такого чудного? Ми просто хотіли перенести його через грузь. Ми купили цего коня і нам його дуже шкода.

А один з прохожих каже:

— Тут нічого не тебе робити, а лиш примовити їм обом, бо вони щось на голову дістали.

Тато з сином відв’язали коня від жердини, поставили жердину чоловікови в пліт, і питає тато:

— Ну, як ти, сину, тепер скажеш? Що робити? їхав ти на кони — не подобалося, їхав я — не подобалося, їхали ми оба — знов недобре, гонили коня — не подобалося людям, несли — також недобре вийшло. Все людям не подобається. Як би ти сказав робити?

Син стис плечами і сказав:

— Я не знаю, що тут можна зробити. Тоді сказав тато:

— За це і взяв я тебе нині на ярмарок, щоби повчити, як ти повинен робити в життю. Слухай уважно, що я тобі скажу. Ти повинен жити так, щоб ніколи не пошкодити жодній людині. Але роби завжди так, як сам вважаєш за потрібне. Сідай на коня, а я буду йти за тобою. І най подобається це кому або не подобається.