Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Розум чи щастя
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були собі на білому світі розум та щастя та якось засперечались. Розум каже, що він потрібніший, а щастя — що воно. Сперечались вони, сперечались та й розійшлись.

Щастя ображене пішло у ліс, а розум пішов та одному хлопчикові у голову вліз.

От віддає батько того хлопчика у шевці. Побув той тямовитий учень у шевцях з тиждень, уже всьому й навчився.

— Оддайте, — каже, — тату, ще чомусь навчуся.

Віддав його батько у кравці, він і там побув тиждень, уже вмів і покроїти, і пошити. Тоді віддав його батько вчитись ще й годинники лагодить. Він і того скоро навчився.

А майстер-хазяїн одного разу наказує хлопцю, щоб він зробив стільки там годинників, а як буде вільний час, то хай аби чим займеться. Хлопець як заходився, поробив усе, ще й собі зробив диковинку. Вигадав такий годинник, що у двадцять років тільки раз і заводиться. Сам завів його, і ключик туди усередину сховав і зачинив там.

Приїхав хазяїн — усе пороблено. Він забрав усі ті годинники та й повіз десь на ярмарок, і учня з собою взяв. Той же хазяїн свої годинники розпродав, а хлопець свого дивного годинника продав самому цареві, та як забрав гроші, то й пішов десь аж за границю.

А той годинник, як вийшло йому двадцять років, зупинився і не йде.

Зразу ж послали за майстром, так ніхто ради йому не дасть. Кинулися до того хлопця, а про нього чутка вже скрізь пішла. Він як приїхав, того ключика зараз знайшов і знову на двадцять років пустив. Цар полюбив розумника.

— Живи, — каже, — у мене.

Дав йому горницю і прислугу. Все дозволяв. Заказав тільки одне:

— Усюди ходи, а он у ту комірчину не заглядай.

А там за стіною була замурована царівна. То її сам цар туди замурував і хотів, щоб її позаочі сватали. Хто приїде сватати, то йде у ту комірчину та й балакає до неї крізь стіну. Як вона озветься, то за того їй і йти.

От стільки вже царів і якого люду не приїздило, ні до кого вона не озивається. А коло тих дверей кати стояли, що всім, хто виходив, голову рубали та на палю застромляли. Так ото цар шкодував майстра та й заказав туди ходити.

А той ходив, ходив. «Дай, — думає, — зайду». Увійшов у ту комірчину, аж стоїть стіл, а на столі свічечка горить. Він і говорить до свічки:

— Здорова була, свічко!

— Здоров, майстре! — сам собі і одказує.

А царівна почула та за стіною:

— Так, так, так.

— Та це я давно знаю, що так, так, так. А от як нас було троє: один швець, другий кравець, а третій майстер, та й пішли у ліс, аж стоїть пень. Майстер заходився та й зробив з нього чоловіка, кравець одежу пошив, а швець взув.

А вона за стіною:

— Так, так, так.

Як дала ото згоду, він і пішов собі. А на дверях там була така табличка, що як царівна скаже хоч слово, зараз воно на табличці саме і запишеться.

От пани й побачили, що вона їм не давала згоди, а дала он кому.

— Давай, — кажуть, — його знищимо.

Тільки він за двері, а вони хапають та голову тягнуть рубати. А розум бачить, що смерть йому та як вискочить з голови та у ліс. Знайшов там щастя. Помирились розум і щастя.

Тут і цар нагодився та дав наказ весілля гуляти. Став тоді майстер цареві за зятя. І був він розумний і щасливий. І жив довго-довго, поки й вік був.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

183 (5376). Розум та щастя. СУС —. Записано 2008 року. Шеремет Антоніна Тимофіївна (1929). Черкаська область, Золотоніський район, Зорівка