Розумна жінка
Українська народна казка Гуцульщини
Був у одного ґазди парубок. І був він не дуже розумний. А в сусідстві була дівчина, бідна, але дуже розумна. І була вона нефайна. Тато сказав, щоби він цю дівку брав, а він не хотів. Тоді тато йому сказав:
— Як ти такий мудрий, що не хочеш брати цю дівчину, то бери цего барана, веди на ярмарок та й продай. Та й купи горщята, полумиски і все, що треба до свят. А барана назад приведи додому і ще принеси мені грошей.
Хлопець барана взяв та й веде в місто. І йде попри хату тої дівчини. Дівчина запитала:
— Куди ти йдеш? Хлопець сказав:
— Веду барана в місто, та як мені тато сказав. Маю барана продати і купити полумиски й горщята — то, що потрібно до свят за простибіг давати. І маю барана назад додому вигнати і ще й грошей принести.
А дівчина сказала:
— Давай цего барана мені.
Та завела його в стайню, обстригла, подала хлопцеви руно і сказала:
— Руно продай та й покупи, що треба. Та й лиши грошей. Він пішов у місто, руно продав, покупив горщята, полумиски і ще лишив грошей. І виходить до тої дівчини, бере барана і веде його додому. Та й несе всі ці речі та й гроші. А дєдя питає:
— Хто тебе на це нарадив?
— Я самий надумав.
— Ні, це не ти.
— Ні, я самий.
Та й «самий», та й «самий». Тоді дєдя взяв із стайні рушницю.
— Признайся, хто тебе нарадив, а як не признаєшся, то я тебе застрілю.
Він признається:
— Мене нарадила ця сусідська дівчина. І дєдя сказав:
— Підемо за цею дівчиною у старости і будеш брати її за жінку. Бо я вже говорив тобі, що ти нерозумний і з другою жити не будеш.
Пішли вони в старости, тоту дівку забрали, справили весілля. І жиють. А той молодий ґазда не вміє ні з чого заробити грошей. Вона каже:
— Іди в ліс, нарубай буччя та й будемо робити вугля. Понесемо вугля до цигана, продамо та й будемо мати гроші.
Приніс він суччя, випалив вугля. Набрав у мішок і поніс до цигана продавати. Циган питається:
— Скілько хочеш за це вугля?
— Та скілько дасте.
— Та скілько дати? Хіба дам злотий.
— Та най буде.
Приносить він ті гроші додому, а жінка питає:
— То як ти годився?
— Та казав: «Скілько дасте». То він дав злотого.
— Далі йди в ліс.
Наносив він багато суччя, напалив півкилу того вугля і поніс до цигана. Але в жінки запитався, кілько має правити грошей за те вугля. Циган питає, а він каже:
— П’ять банок.
Циган не мав охоти давати п’ять банок, бо це забагато. Але мусить давати, хоть би не рад, бо перший раз він обдурив його. Та й хоче циган, аби він ще приносив вугля, бо циганови в кузні багато треба.
Циганський хлопець ішов дорогою і пробив ногу. І звернувся циган до тої розумної жінки. Може, вона щось порадить. Жінка сказала:
— Дасте десять банок, то я буду лікувати.
Циганови дуже не хотілося ці гроші давати, але мусив, бо хлопець пищить, голосить, хлопець гине на ногу. Почерез три дні хлопець вилікувався й прийшов до цигана додому.
У середу гонить циган корову в ярмарок, а жінка іде собі дорогою. Та й стрічає цигана. А циган каже:
— Настя, що ця корова може коштувати?
— А то, що варт.
Приходить циган на ярмарок, люди питаються:
— Що хочеш за корову?
— То, що варт.
А оден підходить та й дає сто п’ятьдесять банок. Циган подумав, що чоловік добре втаксував і дає, що корова варт. Та взяв гроші й пішов додому.
Приходить циган додому, а жінка питає:
— Кілько взяв за корову?
— Взяв, що варт.
— Та кілько варт?
— Сто п’ятьдесять банок.
— Та де це таке може бути? Корови продають по п’ятьсот банок, а ти віддав за сто п’ятьдесять.
— Розумна людина сказала мені, що треба брати то, що варт. А той прийшов та й вцінив. То я й узяв сто п’ятьдесять.
Отак бідна жінка показала себе розумнішою за багацького сина і за цигана.