Розумна жінка
Українська народна казка Гуцульщини

Був у одного ґазди парубок. І був він не дуже розумний. А в сусідстві була дівчина, бідна, але дуже розумна. І була вона нефайна. Тато сказав, щоби він цю дівку брав, а він не хотів. Тоді тато йому сказав:

— Як ти такий мудрий, що не хочеш брати цю дівчину, то бери цего барана, веди на ярмарок та й продай. Та й купи горщята, полумиски і все, що треба до свят. А барана назад приведи додому і ще принеси мені грошей.

Хлопець барана взяв та й веде в місто. І йде попри хату тої дівчини. Дівчина запитала:

— Куди ти йдеш? Хлопець сказав:

— Веду барана в місто, та як мені тато сказав. Маю барана продати і купити полумиски й горщята — то, що потрібно до свят за простибіг давати. І маю барана назад додому вигнати і ще й грошей принести.

А дівчина сказала:

— Давай цего барана мені.

Та завела його в стайню, обстригла, подала хлопцеви руно і сказала:

— Руно продай та й покупи, що треба. Та й лиши грошей. Він пішов у місто, руно продав, покупив горщята, полумиски і ще лишив грошей. І виходить до тої дівчини, бере барана і веде його додому. Та й несе всі ці речі та й гроші. А дєдя питає:

— Хто тебе на це нарадив?

— Я самий надумав.

— Ні, це не ти.

— Ні, я самий.

Та й «самий», та й «самий». Тоді дєдя взяв із стайні рушницю.

— Признайся, хто тебе нарадив, а як не признаєшся, то я тебе застрілю.

Він признається:

— Мене нарадила ця сусідська дівчина. І дєдя сказав:

— Підемо за цею дівчиною у старости і будеш брати її за жінку. Бо я вже говорив тобі, що ти нерозумний і з другою жити не будеш.

Пішли вони в старости, тоту дівку забрали, справили весілля. І жиють. А той молодий ґазда не вміє ні з чого заробити грошей. Вона каже:

— Іди в ліс, нарубай буччя та й будемо робити вугля. Понесемо вугля до цигана, продамо та й будемо мати гроші.

Приніс він суччя, випалив вугля. Набрав у мішок і поніс до цигана продавати. Циган питається:

— Скілько хочеш за це вугля?

— Та скілько дасте.

— Та скілько дати? Хіба дам злотий.

— Та най буде.

Приносить він ті гроші додому, а жінка питає:

— То як ти годився?

— Та казав: «Скілько дасте». То він дав злотого.

— Далі йди в ліс.

Наносив він багато суччя, напалив півкилу того вугля і поніс до цигана. Але в жінки запитався, кілько має правити грошей за те вугля. Циган питає, а він каже:

— П’ять банок.

Циган не мав охоти давати п’ять банок, бо це забагато. Але мусить давати, хоть би не рад, бо перший раз він обдурив його. Та й хоче циган, аби він ще приносив вугля, бо циганови в кузні багато треба.

Циганський хлопець ішов дорогою і пробив ногу. І звернувся циган до тої розумної жінки. Може, вона щось порадить. Жінка сказала:

— Дасте десять банок, то я буду лікувати.

Циганови дуже не хотілося ці гроші давати, але мусив, бо хлопець пищить, голосить, хлопець гине на ногу. Почерез три дні хлопець вилікувався й прийшов до цигана додому.

У середу гонить циган корову в ярмарок, а жінка іде собі дорогою. Та й стрічає цигана. А циган каже:

— Настя, що ця корова може коштувати?

— А то, що варт.

Приходить циган на ярмарок, люди питаються:

— Що хочеш за корову?

— То, що варт.

А оден підходить та й дає сто п’ятьдесять банок. Циган подумав, що чоловік добре втаксував і дає, що корова варт. Та взяв гроші й пішов додому.

Приходить циган додому, а жінка питає:

— Кілько взяв за корову?

— Взяв, що варт.

— Та кілько варт?

— Сто п’ятьдесять банок.

— Та де це таке може бути? Корови продають по п’ятьсот банок, а ти віддав за сто п’ятьдесять.

— Розумна людина сказала мені, що треба брати то, що варт. А той прийшов та й вцінив. То я й узяв сто п’ятьдесять.

Отак бідна жінка показала себе розумнішою за багацького сина і за цигана.

Розумна жінка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу поїхав панський син на полювання. Цілий день стріляв дичину, ганявся за зайцями, вполював лисичку-сестричку, та й не помітив, як заїхав невідомо куди. Зупинив коня і не знає, куди їхати, як вибратися на дорогу.

Поїхав направо — ліс стіною стоїть, наліво повернув — теж ліс, ніде не видно ні дороги, ні стежки.

Так цілу ніч з вечора до ранку блукав по лісові. Кінь його притомився, сам чуть на ногах стоїть, а лісові ні кінці ні краю не видно.

Вранці, коли стало світати, побачив невелику стежечку. Зрадів панич, направив коня по сліду, і вивела його стежка-доріжка із лісу на широке поле. Подивився він навколо і побачив село. Поїхав панич туди, де з труби дим стовпом стояв. «Коли піч топиться, значить хтось в хатинці є», — подумав він.

Прив’язав коня, сам на крильцо піднявся, зайшов в сіни і відкрив двері. Коли бачить із-за ткацького станка дівчина вискочила і за піч заховалась, та й каже звідти:

— Погано, коли двір без вух, а хата без очей. Почекай, паничу.

Панич подумав, що вона божевільна. Потім питає:

— Чи є в тебе рідня, чи ти сама живеш?

— Чому одна? Є у мене батько з матір’ю і брат, тільки сьогодні їх дома нема.

— Де ж вони? — питає гість,

— Батьки пішли в довг плакати, а брат поїхав сто карбованців на п’ятак міняти.

І знову панич нічого не зрозумів. Тоді дівчина пояснила йому, що двір без вух — двір без собаки, а хата без очей — хата без діточок. А про батьків пояснила, що вони пішли на похорон оплакувати покійника. А коли прийде їх черга помирати, то сусіди прийдуть їх хоронити та оплакувати. А брат поїхав на полювання: на п’ятак зайця уб’є, а коня зажене — убиток на сто карбованців.

Повернувся панич додому, а в голові все одно крутилися думки про дивну дівчину.

Тим часом батьки панича подумовували над одруженням сина. Та в голову стареньким не могло прийти те, що син про це вже давно подумав. Стали батьки думати-гадати, як сина відволікти від думок про дивну дівчину. Не хотіли вони мати її за невістку, але знали, що син їх від свого нізащо не відступиться. Тому вирішили позбавитися її за допомогою хитрості.

І сказали вони синові:

— Коли дівчина виконає наші завдання, буде по-твоєму — женись на ній, а не виконає — не жити їй на білому світі.

Та й придумали батьки три завдання: зі стеблини льону наткати полотна на сорочку, із варених яєць вивести курчат, засмажити панові і прибути до них в гості. Та не просто так, а щоб приїхала вона ні в платті, ні без плаття, ні з подарунком, ні без подарунка, ні пішки, ні верхи.

З першими двома завданнями вона впоралась завдяки своїй хитрості, чим дуже здивувала пана, але настав час відвідати майбутніх родичів. Це завдання було самим важким. Призадумалась дівчина, але і тут знайшла вихід із скрутного становища.

Наступного дня сидить пан біля вікна чекає свою гостю, а слугам наказав: як тільки ворота перед дівчиною відкриють, спустити на неї найзліших собак. І ось заходить дівчина. Замість плаття на ній риболовна сітка накинута, отож ні гола, ні одягнена. Поводом дівчина править, зайця поганяє — ні пішки, ні верхи. А в руках у неї перепілка. Тільки кинулися на неї собаки, як вона відпустила зайця, тільки їх і бачили. Вклонилася дівчина панові і простягла йому перепілку:

— Ось мій подарунок.

Хоче пан подарунок взяти, а дівчина пальці розкрила, перепілка і полетіла — ні з подарунком, ні без подарунка.

Зрозумів пан, що не обдурити таку дівчину, погодився на весілля, благословив сина свого та мудру дівчину. Зіграли вони гучне весілля і стали жить-поживать та й добра наживать.