Сад кохання
Українська народна казка Чернігівщини

Жила на світі дівчинка. Гарна була, весела, розумна. Очі, як волошки в житі, щічки рум’яні, довга коса, заплетена червоною стрічкою. З першого погляду було видно, що вона не така, як всі. З нею приятелювало багато хлопчиків, але їй це було не до душі. Вона хотіла мати справжню подругу, а всі навкруг їй лише заздрили. Так минали дні, місяці, роки. А дівчинка так і не знайшла собі подружку.

Пішла вона якось до свого улюбленого дерева, яке росло у гарному садку. На дереві співали пташки, листя перешіптувалося між собою. Кожна людина, потрапляючи до цього саду, поринала у казковий світ. Та до саду могла ввійти лише та людина, в серці якої була доброта, милосердя і щире кохання. Там дівчинка зустріла хлопчика, який їй дуже сподобався, а вона йому. Та вони так і не познайомилися. Це побачили дівчата-заздрісниці (а вони були відьми) і намагалися будь-якою ціною не дозволити їм бути разом. Та на світі жив добрий дядько Орест. Він влаштував зустріч дівчинці Марійці і хлопчикові Климкові. Зустрілися вони знову на тому самому місці.

З тих пір вони часто бували разом. Климко запропонував Марійці одружитися. Про це почули злі відьми і зробили так, що дівчина укололася голкою і знепритомніла. Та побачив це добрий дядько. Його чари магічною силою потягли Климка до Марійки і він поцілував дівчину. Поцілунок був гарячий, повний кохання та здоров’я. Все це передалося Марійці і вона розплющила очі. Злі чари розвіялися, а закохані одружилися.