Світить місяць і зоря
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жила красива дівчина і парубок їй під стать. Полюбили вони одне одного і збиралися одружитися. Та прямо перед весіллям хлопець дуже заболів і помер.

Дівчина сильно тужила за ним, плакала і вдень, і вночі. Люди їй казали, що не можна плакати за покійником після заходу сонця, а вона не слухала.

І от раз о півночі нібито постукав той жених їй у вікно і позвав з собою. Вона й вийшла. Йдуть удвох по вулиці. Він їй каже:

— Світить місяць і зоря, ідуть мертвий і жива! А ти мене любиш?

— Люблю!

І другий раз так каже. А третій тільки почав, треті півні закричали, він і пропав.

Дівка ще дужче плаче, не слухає ні матері, ні подруг. То і другий раз прийшов він, ту саму розмову вів. Знову півні сполохали. Пропав. А дівчина до тями аж за селом прийшла.

А вже як за третім разом прийшов, то встиг тричі проказати:

— Світить місяць і зоря, ідуть мертвий і жива. А ти мене любиш?

А вона:

— Люблю!

Та вже вранці люди на кладовищі знайшли її мертву на могилі у парубка. Померк молодий місяць, зайшла й ясна зоря за хмару. Недарма люди кажуть, що гріх після заходу сонця плакати за вмерлими.