Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Сейзам, відкрийся
Українська народна казка Закарпаття

Був єден бідняк, мав п’ять дітей. Бідний був, такий бідний, що не мав нич їсти. Він говорить:

— Жоно, я возьму мішок та йду в ліс. Може би-м, найшов які гриби. Так і зробив. Пішов у ліс та й ходить. Далеко зайшов, а там велика скала стояла. Така скала груба, як хижа. І почув він якийсь розговор. Він сховався й слухає. Гримить щось. Він позирає, а там дванадцять людей на конях їдуть. Приїхали, єден зліз із коня та прийшов ід’тій скалі. І говорить:

— Сейзам, відкрийся!

Сейзам ся відкрив, і той від усіх єдинадцяти взяв міхи. Бо вони по всіх панах ходили крадучи. Золото глядали. Забрав він тоти міхи, поносив у ту скалу та повисипав тамто золото. І сказав товаришам:

— Пішли назад.

Як вони відійшли, той чоловік з міхом присунувся д’тій скалі. І вигукнув:

— Сейзам, відкрийся!

Сейзам відкрився, він зайшов та й гроші в мішок. Набрав грошей і додому. Приніс додому гроші та загнав хлопця до свого брата.

— Іди до стрика й принеси гелетя-четверток.

Хлопець побіг і виніс той четверток. Той поміряв гроші та хлопцеви дав назад.

А стрико гелетя із долу смолою помастив, жеби ся їмило, що будуть міряти. Там ся приліпили гроші, і стрико увидів, же то він гроші міряв. Та й стрико скоро вийшов ід’братови свому та говорить

— Відки ти маєш гроші, що ти четвертком міряєш? Говорить йому брат:

— Та ти дуже не гойкай, бо то треба тихо робити, не гойкати. Брате, — говорить, — іди там і там, на тото місце. Там є велика скала, гей хижа. Прийдеш ід’тій скалі й загойкаєш: «Сейзам, відкрийся!»

Пішов багатий брат, загойкав до скали:

— Сейзам, відкрийся!

Сейзам відкрився, і він у сейзам заліз. І начав вибирати собі щось із золота. Так, що довго там був. Набрав собі повний мішок, що ледве притяг ід’дверям. Та й у тім моменті, як він прийшов ід’дверям, сейзам ся закрив. Як ся сейзам закрив, він із страху забув, як сказати, жеби сейзам відкрився. Думав, думав і не міг надумати.

Прийшли живани й відкрили. А той з міхом там стоїть. Говорить йому старший злодій:

— Попав-ись ся, ґаздику.

Вони його там їмили, витягли відтам і розрубали. Голову та руки повідтинали. І тоти куски поприбивали на скалу. І написали: «Хто ту прийде, на то місце, тою самою смертю загине, що той загинув».

А жінка його вибігла до того брата бідного та говорить:

— Мого чоловіка нема. Іди, чоловіче, глядай ми чоловіка, де-сь го спровадив.

Пішов бідняк у пряму путь до тої скали. Позирає на ту скалу, а його брат на скалі порозпинатий. Він на скору руку їмився та того познімав відтам. Боявся, щоби його не поїмали тоти злодії, бо і його би розрубали. Забрав то в мішок, і на плечі, та додому. Приніс до його жони й каже:

— На тобі чоловіка.

Висипав то з мішка. Вона увиділа, же то лем куски, та зачала дуже йойкати. Він їй говорить:

— Не йойкай, не плач нич, бо біда буде, як хто вчує. Я тобі принесу грошей, кілько хочеш, і будеш мати за що жити, лем не плач.

Та й раз думає той бідняк, що з братом зробити. Та й додумався: «Іду я в кінець села, там є еден шустер». Прийшов він уночі до шустра. І шустрови говорить:

— Чи міг би ти, чоловіче, єдно діло зробити? Треба нам, — говорить, — чоловіка пошить. Заробиш файні гроші. Я тобі зав’яжу очі та відведу там, де треба чоловіка позшивати.

Відвів він його до братової жінки, увів шустра до хижі та розв’язав йому очі. І говорить:

— То треба зшити, аби трималося разом голова, руки й ноги. Він тото їмив та позшивав. І той дав йому за то файні гроші. Так, що шустер дуже задоволений був. Зав’язав він шустрови очі назад, і припровадив його сліпим домів. Та й говорить шустер біднякови:

— Ще ніде стілько не заробив, на такій роботі, ще-м не був.

А тоти злодії прийшли, попризиралися — того розп’ятого там не є. Тоді найстарший злодій каже:

— Ти підеш і будеш глядати. Кедь не найдеш, головою будеш менший. Голову тобі зітну.

Пішов рано єден злодій у село. Пішов та й ходить по селі, наслухається, чи хтось не говорить щось за того вбитого. Находився, находився не чув нич і вернувся назад у ліс.

Загнав старший другого злодія.

— Іди, — говорить, — ти глядай.

Той пішов темною ніччю та прийшов у село доста запізно. Вже ніде не світилося. Та й іде він селом аж у кінець, аж на границю. Прийшов на границю, а там у єдній хижі світиться. Він попризирався, а то шустер. Він надворі відорвав собі зап’яток чижма й зайшов до шустра до хиж. І говорить:

— Пане майстер, ви би мені чижем не поправили?

— Я на то сижу ту.

— А чого ви вночі робите?

— Бо не можу нич заробити. Бо то мала плата. Треба довго сидіти. Но та ззувайте чижем, ззувайте.

Той подав йому чижем, шустер забив пару клинчиків, і вже зап’яток прибитий. Говорить той злодій шустрови:

— А кілько варт за ту роботу?

— Та, — говорить, — варт пару копійок.

А злодій пожалів шустра й дав йому цілу п’ятку.

— Но, — говорить, — файно я заробив. Забив пару клинчиків, а дістав п’ятірку. Ох, кіби мені так заробляти, як я вчора ввечері заробив.

А злодій звідає:

— А що ви таке робили?

— А я, — говорить, — чоловіка розрубаного позшивав.

— А чи вказали би ви, де ви того чоловіка позшивали?

— А я, — говорить, — я не покажу, бо коли ня там вели, то ще в хижі мені очі зав’язали. А до хижі ввели та очі мені розв’язали.

— А кіби я вам очі зав’язав і вас вів селом приблизно?

— А може би, приблизно й надибав.

Той йому очі зав’язав і почав його селом вести. Та й веде його через ціле село. Вже виходить на кінець села. Шустер говорить:

— Стій. Десь ту буде. Точно ту.

Він відвів шустра назад додому. Вийняв злодій сто рублів і дав шустрови. А сам вернувся та пішов д’товаришам у ліс. А перед тим шустер му повів.

— Як іти д’горі, по лівій стороні та хижа.

Злодій перед відходом написав на тих воротах крейдою хрест. І то точно була та хата, де шустер позшивав чоловіка. Злодій пішов і розказав товаришам у лісі, що ту хату найшов. А тому другому, що не найшов, голову відтяли.

А бідняк рано встав і вийшов вон. Позирає — на його воротах хрест є. Увійшов він до хиж:

— Недовго ми жиєм. Ми, — говорить, — пропали.

А в нього було таке дівча, як ота наша Оксана. Схопилося воно й звідається:

— Що є, няню, що нас хтось має стратити?

— Йой, дитинко, на наших воротах хрест червений написаний. Дівча встало, побігло увиділо хрест, узяло крейду та пішло далі селом, хрести правлячи. І справило хрести єдним боком по хатах і другим боком. По всіх воротах.

Коли той сказав злодіям у лісі, що найшов, старший злодій говорить йому:

— А що за знак ти поклав?

— Червений хрест на воротах.

Но й прийшли вони всі, тоти живани, та й позирають: на єдних дверях хрест, на других, на третіх. Та кругом хрести єдним боком вулиці й другим. Той старший попризирався на то та говорить:

— То, видно, такий у них звичай — хрести ставити. Та ти, — каже, — що найшов?

Ходять вони по селі на конях. А брат брата ховати хоче. Та й каже жоні брата:

— Я тобі накуплю в желізнім склепі горщят, тарілок. Файного тобі накуплю. Ти будеш нести тото д’горі, а я брата везти д’долині, на цвинтар. А злодії будуть позирати, чи хтось не плаче за мертвим...

Сказав їй злодій, як вона має зробити. І вона йде д’горі, і увиділа, же везуть її ґазду, та й зайойкала. В тім моменті вона пустила то вшитко з рук і то всшитко показилося. А злодії прибігли д’бабі позирають, думають, що вона плаче за мертвим. А вона багато посуду побила, показилося все. Та й злодії пішли собі на своє місце.

Бідний брат багатого похоронив, і пройшов якийсь час, як то все перейшло. Він за живанами підсмотрив, коли вони пішли від тої скали. Як вони відійшли, він сейзам відкрив, той бідняк, набрав золота і приніс тій своїй невісті, тій удовиці. І говорить:

— На, невісто, ті гроші, і поки будеш жити, доста тобі буде на живо. Як маєш дяку, то ся віддавай.

А скільки років цю казку будуть читати, стільки я буду жити.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області 7 липня 1988 року Гебрян Михайло Андрійович (1923 року народження)