Селянин та піп
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був один бідний чоловік, а мав велику сім’ю. Раз лиш на казанні вчув, як піп звертається до людей:

— Люди мої, громадо, принесіть, хто що може, і Господь нагородить вас сторицею.

Дома чоловік жінці сказав, що вони мають багато дітей, а живуть бідно. Але якщо вони щось понесуть, то бог нагородить їх сторицею.

Повів селянин корову на попівське обійстя. Піп записав у церковну книжку. І корівка ходить пастись разом із попівськими коровами.

Раз пастух на толоці заснув, а худоба заблудила. Селянська корова попрямувала до свого старого господаря й повела за собою й попівські.

Чоловік зрадів:

— Наша корівка привела ще десять.

А жінка лише головою покрутила і сказала, що піп їх скоро забере. І почали слуги шукати корів та й знайшли у селянина. Але він не хотів віддавати.

Зажурився піп. Думає собі: сміх буде, перед народом стану брехачем, коли Василь почне всім говорити.

— Слухай, Василю, одну корову собі бери, а інші віддай.

— Отче, як вам дуже жаль, беріть собі ви одну.

І піп мусив піти геть. А чоловік зажив у достатку.