Селянин і миша
Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі селянин, мав невеликий клаптик землі біля хати, на якому вирощував хліб. Одного разу на нивці він побачив нірку, в якій жила миша. Вона знищувала його посіви. І тоді вирішив селянин домовитися з нею. Пообіцяв кожного дня приносити по зернині. Мишка вилізала, з’їдала зернинку, а на її місце клала один золотий. Відтоді щоранку носив він їй їжу, а забирав гроші. Так було багато років.

Одного разу селянин покликав свого сина, майбутнього господаря і розповів йому про мишу, яку годував зерном. Почав і син носити зерно і забирати золото. А потім подумав: «У тій норі мабуть багато золотих. Краще вбити мишу

і забрати все, а не годувати її».

Надумавши це, він узяв палицю і поніс мишці зерно. А коли вона вилізла, він ударив її палкою, але вбити не зміг, а відбив тільки шматок хвоста. Миша розгнівалась і вкусила хлопця. Хлопцеві стало зле, він ледь дійшов додому, розказав все батькові і невдовзі помер.

Минув час. Прийшов селянин до нори. Вилізла миша.

Чоловік їй і каже:

— Давай дружити, як і раніше.

Але миша йому відповіла:

— Колишня дружба відновитися не може . Поки ти бачиш синову могилу, а я свого відбитого хвоста, ми не можемо стати друзями.

Коли щось робиш, думай і про наслідки.