Селянин і птах
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось, прогулюючись лісом, бідний селянин побачив птаха неймовірної краси. Такого красивого, що захотів впіймати ту птицю. Наступного дня йому це вдалося. Селянин навіть не здивувався, коли птах заговорив до нього і попрохав відпустити на волю.

— Якщо ти так добре розмовляєш, — вів мову Іван, то повинен розуміти, що тобі краще жити між людьми, ніж в лісі між диким звіром. Тебе посаджу в гарну, простору клітку й буду годувати і поїти вдосталь.

— Але я народився, щоб жити на волі і ніколи волю не проміняю на клітку, — відповів птах.

— То хоча б спробуй, — зауважив Іван.

— Птах продовжував проситися на волю:

— Невже тобі мене зовсім не шкода?

— Я не багатій, щоб мені було тебе жаль, — зі сміхом вигукнув кривдник. — гроші для мене найголовніше. Я надіюсь отримати за тебе чималеньку суму.

— А якщо я заплачу за свободу?

— Ого! І чим же ти збираєшся платити?

— Зрозуміло, що у мене не має з собою грошей, але я можу дати тобі три поради, які коштують чималих багатств.

— Які ж поради ти мені можеш дати? — зневажливо запитав селянин.

— Відпусти і тоді почуєш.

Іван не знав, що йому й думати, але птах продовжував запевняти, що його три поради безцінні. Відпустив чоловік птаха. Він весело змахнув крилами, піднявся на найвищу гілку і заспівав.

— Швидше! Я чекаю порад! — закричав Іван.

— Зараз, зараз! — вигукнув птах. — Ось перша порада: не вір всьому, що тобі кажуть.

— Це я і раніше знав, — пробурчав Іван.

— Тепер друга порада: «Не переймайся за втраченим».

— Надіюся, третя порада буде цінніша за попередні, — сказав чоловік.

— Так. Тримай міцно те, що впіймав.

Іван страх як розсердився та й тих порад не запам’ятав.