Ситий голодного не розуміє
Українська народна казка Чернігівщини
Ішов якось навесні по полю чудотворець. Бачить, а чоловік мотикою прокопує овес.
— Чому ви мотикою пораєтеся, хіба не маєте плуга?
— Не маю.
Тоді чудотворець каже:
— Зніміть свої постоли, закопайте у землю та примітьте місце. Буде у вас все, бо я — чудотворець.
Закопав чоловік постоли у землю. Прийшов додому, а в нього будинок новий і худоби повна садиба. Почав чоловік господарювати і таким пихатим став, ніби ніколи бідним і не був. І бідним не допомагав, бо кажуть, що ситий голодного не розуміє.
Через три роки восени знову прийшов чудотворець у те село. «Ану, — думає, — зайду до того чоловіка, попрошуся переночувати». Зайшов та питає:
— Чи можна у вас переночувати?
— Ні, бо ви мені дім запаскудите.
Той ще раз попрохав, але чоловік пустив пса. Тоді чудотворець каже:
— Як тобі прийшло, нехай так і піде!
І все господарство спалахнуло. А хазяїн з сім’єю вискочили лише в тому, що ходили.
— Іди викопай свої постоли та й ходи в них далі, — сказав чудотворець чоловікові.
Хто не хоче по правді жити, той біди зазнає.