Скупа жінка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це дуже давно. Ішов один старий-старий чоловік та й повернув до крайньої хати, під лісом, води напитися. Жила в тій хаті дуже стара скупа жінка на ім’я Жовна. Просить мандрівний дідусь:

— Дай, жінко, води напитися.

А вона кошовку прикрила й каже:

— В мене нема води.

Він ще раз просить:

— Дай, жінко, води напитися. Маєш воду в хаті.

— Ні, не маю.

Тоді дідусь каже:

— Станеш птахою, будеш дерево кувати, будеш пікати та дощу просити.

І зробилася з жінки чорна птаха — дятел-жовна, що літає по темних лісах і довгим дзьобом черв’яки добуває з дерев. А чуєте, як жовна пікає, коли гощу немає? Пікає-пікає, аби впав дощ, аби вона закропилася.

Хай на землі буде повно води — озера, ріки, криниці, та не сміє жовна звідти напитися, тільки дощові краплі п’є.