Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Скільки живе глечик
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись гончар, та такий вправний, що кращого за нього майстра не було у всьому краї. Зліплені ним горщики, кухлі, полумиски, макітри розкуповували ще гарячими, мало не з самісінької гончарної печі. Майстер радів, що його праця в такій пошані. Проте одна думка не давала йому спокою. «Як би зробити так, — міркував він, — щоб мій посуд не бився, щоб служив людям вічно?»

Якось пішов гончар по глину, сів над ямою і замислився. Раптом перед ним з’явився згорблений сивобородий дідок та й питає:

— Чого, чоловіче, зажурився?

— Я роблю гарний посуд, — каже гончар, — але він легко б’ється...

— А ти хотів би, щоб він служив вічно?

— Авжеж.

— Що ж, буде твій посуд служити людям без кінця-краю.

Сказав так чаклун, зробив кілька магічних рухів рукою і зник без сліду.

А гончар вернувся додому і ще з більшим завзяттям узявся до роботи. З ранку до смерку весело обертався його гончарний круг — і з’явилися вироби один кращий від другого. Тепер можна було взяти будь-який полумисок чи глечик, щосили торохнути ним об землю, а він лишався без жодної тріщинки. Люди ще охочіше заходилися купувати в майстра його вироби.

Та поволі минав час, і купців ставало дедалі менше, бо тепер череп’яний посуд

служив їм усе довге життя, а далі переходив у спадок дітям і внукам.

Нарешті настав день, коли гончар не зміг продати жодного кухля чи горняти, бо ж усі люди вдосталь набрали собі вічного посуду.

— О, лиха година! — забідкався гончар. — 3 чого я тепер житиму?

Вкрай засмучений, побрів він до глинища, сів над ямою й заплакав. Аж тут з’явився той самий дідок-чаклун.

— А що, — питає, — зробив тебе щасливим твій вічний посуд?

— Якби ж то, — тяжко зітхнув гончар, — через нього я позбувся шматка хліба. Ремесло моє стало мало кому потрібним. Благаю, вчини так, щоб усе, що ліпиться з глини, з часом розбивалося, щоб кожний гончарний виріб, як і все на світі, мав свій початок і свій кінець.

Пожалів чаклун гончара, ще раз зважив на його прохання. І глиняний посуд, досить було необачно повестися з ним, а то й просто від часу, став лускати і розсипатися на дрібні черепки.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

4 (5432). Скільки живе глечик. СУС —. Записано 2008 року. Кочерга Марія Василівна (1927). Черкаська область, Звенигородський район, Боровикове