Смерть у горівці
Українська народна казка Гуцульщини

Був колись такий дідо, що дуже боявся смерти. І один чоловік порадив його, що він мав робити, аби не вмер. Порадив, щоби він побудував дуже моцну хату. Так, щоби не було ніде шпари. Аби смерть не ввійшла. І він усе виконав, як той казав. Побудував файну хату.

Коли закінчив будову, то замокся в хаті, взяв собі фляшку і почав пити. Випив половину, дивиться, коло него смерть стоїть. Він настахався й питає її:

— Я знаю, за ким ти сюди прийшла, але скажи мені, як ти ввійшла? Каже вона:

— Я ввійшла через діру, де ключ у замок кладуть. Він каже їй:

— Не годен я повірити тобі, би ти в ту діру ввійшлася. Покажи мені, як ти ввійшла?

— В ту саму діру вилізти?

— Ні, — каже, — влізь у цю фляшку.

Вона розділася і раз у фляшку. А він узяв корок і в ту ж мить заткав фляшку і закрив там смерть. А вона сидить у тій горівці, і плаче, і проситься:

— Пусти мене, вже тебе не буду брати.

Довго вона просилася. Нарешті він ї’ повірив і пустив. Смерть утекла надвір, дивиться, а на горіхи чорти повилазили. Вони вже за його душею поприходили. Каже смерть чортам:

— Знаєте що? Тікайте відци, бо цей господар чуть не забрав мене, а не я його.

Коли це чорти вчули, всі повтікали. І коло хати стало тихо. І господар допив ту горілку. Та й донині він ще жиє й процвітає. І не боїться смерти. Лиш його одного смерть не взяла.