Смілива дівчина
Українська народна казка Гуцульщини

Був один великий пан, великий багач. Він мав тілько одного сина. І була в того пана наймичка, служниця, з дуже бідного стану. І пан, і його жінка, мама того молодюка, враз його силували, щоб він женився. Син був уже в старших літах. От він і говорить до своїх тата й мами:

— Я би женився, якби ви позволили цю наймичку взяти. А вони йому сказали:

— Ти здурів, чи що? Ти хочеш женитися з наймичкою? Не міг би собі знайти багатшу дівчину?

А він на те:

— Як ви не позволяєте мені цю наймичку взяти, я ся не женю.

Одного разу цей пан із свою жінкою їхали через ліс на ярмарок. І побачили вони в лісі завішаного на смереці чоловіка. І вони ся вбоє порадили, що мають післати ту наймичку за днини, щоб вона пішла і побачила, де той повішеник, і аби о дванадцятій годині ночі пішла до того повішеника і відтяла йому мізинний палець, вибрала з него серце та й принесла їм. Вони собі думали, що вона вже з того лісу не вернеться.

Пішла вона в днину дивитися, де є той повішеник. А в лісі тому був дуже великий дім, такий, що мав дванадцять покоїв. Той дім не був замкнений і не було в нім нікого. Зацікавилася вона зайти до того будинку, подивитися, що в нім находиться.

А в тім будинку жили пани. Ті пани були опришки, але ніхто не знав, що то опришки, бо вони собі робили все таємно. Люде знали про той будинок і тих панів. В тім будинку була прекрасна зброя. А в дванадцятім покою не було нічого, лиш одно лужко, застелене простиралом до самої підлоги. А посеред покою був широкий ковбан і в тім ковбані затята сокира. Від ковбана була жолобниця, а під тою жолоб-ницею велика пивниця. Як вони там рубали людям голови, то кров текла в ту пивницю. І вони так ховали все, що ніхто нічого про них не знав.

Як та наймичка зайшла в ту дванадцяту кімнату, її зібрав дуже великий страх. І вже хотіла вона ся вертати, але почула голоси тих опришків. Вернулася вона до того дванадцятого покою і сховалася під то лужко, застелене простиралом аж до самої підлоги.

Опришки вводять до покою паню з маленькою дитиною. Порубали тоту паню і тоту дитину і кинули в пивницю, де були порубані трупи. А та паня мала на мізиннім пальци золотий перстень. Як вони її рубали, не замітили вони той перстень, і палець з перснем пирснув під тото лужко, де сховалася наймичка.

Подивився старший опришок на годинник і сказав своїм товаришам:

— Ще нема дванадцятої години, ідемо на спацір.

Отаке мала тота наймичка щастя. Вони пішли погуляти, а наймичка тим часом встигла відти утечи геть. І пішла шукати того повішеника.

Найшла вона його і добре запам’ятала, де він є, аби о дванадцятій годині ночі могла його найти. І пішла додому. І нікому не признавалася за тих опришків і за той дім.

Приходить ніч, встає вона і йде д’ тому повішеникови. Прийшла, відтяла йому мізинний палець, розпорола його і вибрала з него серце для свого пана. Як їй наказували, так вона й зробила. І принесла мізинний палець і серце, і дала то все панови, на знак того, що вона виконала.

І розказала вона цего пана синови, що вона в лісі находила. А син розказав свому татови та й мамі. Тоді вони роблять весілля, віддають наймичку за свого сина. Дали вони запрошення на весілля і до тих опришків. Коли дванадцять опришків прибули на то весілля, там уже була пририхтована жандармерія, схована і задекована. Усілися опришки за столи. Княгиня вносить вино і говорить до них:

— Пийте, дорогі гості, бо я була в вашім першім покою. А в тім покою така прекрасна зброя, що я не могла надивитися на ню.

А ті опришки відповідають:

— Ми мусимо мати таку зброю, бо ми живемо в темнім лісі. Вносить вона друге вино і каже:

— Пийте, дорогі гості, цего другого вина, бо я була у вас у другім покою. У вашім другім покою така прекрасна зброя, що, мабуть, на світі такої більше нема.

Випили гості. А вона так вносила їм вино одинадцять разів. А тоді вносить дванадцятий раз та й каже:

— Пийте, дорогі гості, цего дванадцятого вина, бо я була у вас у дванадцятім покою. А в вашім дванадцятім покою не було нічого, лиш тілько одно лужко, застелене до самої підлоги широким простиралом. А посеред кімнати широкий ковбан, а в него затята сокира. Ви ввели до того дванадцятого покою паню з маленькою дитиною, і ви порубали ту паню й дитину і скидали-сте в свою пивницю, де-сте вже багато трупів зложили. А що, може, ви мені не вірите? То озде мізинний палець з золотим перснем. Це з тої пані. Як ви рубали її, цей палець пирс під лужко, де я була схована.

І тоді жандармерія обскочила той будинок, щоби вони не мали куди тікати. Відтворює один озброєний двері і говорить до них:

— Ви здаєтеся добровільно, а чи вибивати вас усіх? Вони всі повставали, підоймили руки вгору і сказали:

— Ми ся здаємо добровільно.

Їх забрали, і поїхали до їх будинку люди з уряду. Вони там накопичили дуже багато золота, і половину забрала держава, а половину та наймичка. І свекор її не мав того багатства, що вона тепер мала. Зробили вони собі файне весілля і жиють у спокою по нинішній красний день.