Собака та кіт
Українська народна казка Чернігівщини

Колись давно-давно в одного селянина жили кіт та собака. Раз посіяв селянин пшеницю, і вона дуже щедро вродила. Поки дозрівала, господар тішився: цілий рік тепер його родина буде з паляницями та калачами-пирогами. Тож коли настала пора, він скосив збіжжя, обмолотив, зсипав у мішки і позвозив до комори. А щоб зерно не покрали злодії та не поїли миші, приставив на сторожі двох давніх вірних друзів, помічників у своєму господарстві — кота з собакою.

Спочатку кіт та собака день і ніч удвох сумлінно стояли на чатах. Але ні миші, ні злодії до комори й не потикалися.

Занудьгував кіт та й каже собаці:

— Даремно ми тут стовбичимо. Ніхто зерно й не думає красти. А давай, друже, сторожувати по черзі.

— Згода, — каже собака. — Тільки цур я піду відпочивати першим.

— Ну то йди, — погодився кіт і залишився в коморі.

Настала ніч. Лежить кіт на мішках, розкошує. Раптом почув шерхіт. Похопився: прислухався, принюхався — ні, не миші. Та й знову розлігся.

А то були два злодії, які прокралися в комору. Там з-під самого носа муркотуна поцупили по мішку і навтьоки.

Кіт, звісно, бачив усе те, але подумав: «Не котове це діло — пашню від злодіїв стерегти. Це доручено собаці. От якби це були не люди, а миші ...»

Наступного дня собака прийшов заступити на варту, щоб змінити кота. Кіт не сказав йому про крадіїв і словечка. А навіщо? Не котове це діло! Знову настала в коморі ніч, але вже без кота. Прочувши про те, до комори позбігалися миші та й ну пирувати!

Собака, звісно, бачив усе те, куняючи при порозі. Але подумав: «Не собаче це діло — відгонити мишей. От якби це були не миші, а злодії ...»

Відтоді злодії і миші внадилися до комори. Так тривало доти, доки в схроні не лишилося ні зернини.

По якімсь часі до комори зайшов хазяїн. Мало не зомлів.

— Де моє збіжжя? — заволав він, тупаючи на кота й собаку ногами.

Собака й кіт злякано перезирнулися. Але мусили щось казати!

— Це кіт винен! — кивнув на друга собака. — Тут порядкували миші.

— Ні, — заперечив кіт. — Поки собаки не було, зерно покрали злодії.

Довго сперечалися кіт із собакою, перекладаючи вину один на одного. Поки хазяїн не вигукнув:

— Обидва ви винуваті, бо недобросовісно служили мені! Геть із господи!

Відтоді кіт і собака стали найлютішими ворогами. І де б не здибалися, завжди починають вишкірятись один на одного. Бо жодний досі не визнав своєї провини в дружбі, відтак і ворогують по всьому білому світу.