Собака і миша
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

То жили дід з бабою у селі. І хата була у них, і господарство маленьке. А ще в дворі була собака на цепу. Собака був старий і од старості погано на вуха чув. От раз поїхали дід з бабою у город на базар, а хату закрити на замок забули. Вже на базарі пита баба:

— Діду, а ти хату закрив?

— Ой, забувся.

— Та не бійся, у нас там і брати нема чого, і собака ж у дворі є.

А собака у той час заснув на сонечку, і не почув, як до хати зайшов якийсь волоцюжка. Виніс любимий бабин бидон здоровий, де вона олію держала.

От приїхали з базару дід і баба, дивляться, двері відчинені. Ну баба швидко і допатрала, що нема її любимого бидончика. Діду сказала. А він розсердився, вибіг на двір і почав віником бити собаку:

— Ах ти ж, ледацюго, лежиш тут, толку з тебе немає ніякого, жереш тільки.

І вечір настав, дід все не заспокоїться, бурчить на собаку. А тоді взяв його, кинув в мішок, і поніс у ліс за село. Завив собака зі страху, коли бачить, миша біжить. Та й каже миша собаці:

— Ти чого це в лісі тут волаєш? Я знаю де ти живеш, твої хазяєва часто пиріжки їдять, а кусочки недоїдені викидають. Ось я і підкріпляюся, бо в лісі багато не знайдеш смачненького. Тебе, мабуть, вигнали? І що тепер будеш робити?

— Та не знаю я, буду тут здихати, бо старий вже, їжі в лісі не найду сам.

— Я тобі поможу.

І придумала миша хитрість. Були в неї знайомі миші, вони усі разом і побігли в село до хати баби і діда. І місцеві коти почули дух мишачий, і всі побігли у той двір. Миші хитрі, поховалися, а коти бігають, нявкають. Всю ніч баба і дід не спали од того.

А вранці почали ганяти котів, а вони не йдуть, бо мишей чують. Тільки двох виганять, як троє у двір забігають. На кришу лізуть, трубу чуть не завалили, і в стіни ломляться. Дід з бабою вже кричали, і віниками махали — ніякого толку.

Аж тут біжить їхній собака, влітає у двір, і починає гавкати на котів. А миша її знайома дала знак іншим мишам, і вони попід землею побігли назад у ліс. І коти теж з двору повтікали.

Дід і баба раді, собаки знову прийняли, нагодували, і жив він у них до самої смерті, як у Христа за пазухою.