Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Солдатські хитрощі
Українська народна казка Буковини

Колись служили солдати по двадцять п’ять років. Оден солдат служив коло царського дворця. Стоїть він уночі на посту і каже сам до себе: «Розум хороший, а грошей — нема». А цариця з другого поверху через вікно зачула, що солдат щось говорить сам до себе, та й сказала цареви:

— Наш солдат што-то на посту разговаріваєт. Цар закликає солдата в кабінет.

— Што ти говоріл на посту?

— Я говорив, що ум хороший, а грошей — нема. А цар говорить:

— Єслі у тєбя хароший ум, я пускаю тєбя на мєсяц в отпуск і даю тєбє сто рублєй: штоб ти за мєсяц здєлал оборот і привьоз мнє двєсті рублєй — увіжу, какой у тєбя ум.

Приїхав солдат додому. Родичі й знайомі його угощають: сьогодні оден, завтра другий. Пройшов цілий місяць, а солдат обороту не зробив. Став і думає: «Що ж буде? Місяць пройшов, а я обороту не зробив». Уже йому строк виїжджати. Збирається і їде на свою службу. Приїжджає у великий город, заходить в магазин і дивиться на товари: що би він купив, щоби зробити оборот? Ходить по залі, дивиться. А буржуй, хазяїн магазину, сидить на кріслі і попихкує люлькою. Грубий такий, з бородою. Він сидить, а двадцять челядників торгують. І питає той хазяїн солдата:

— Што ти, салдат, смотріш? У мєня крупнєйший магазін в мірє. А солдат і каже:

— Магазин у вас хороший, і все є, але мені нічого не подобається. Тілко дуже подобається мені ваша борода.

Буржуй йому говорить:

— Солдат, а што ти можеш дать за мою бороду?

— Можу дать вам сто рублів.

Пан врадувався, бо сто рублів — то були гроші.

— Пайдьом, я пострігу бороду, і отдаш мнє сто рублєй. А солдат йому каже:

— Не так, пане. Підем до нотаріуса і зробим документ, що я купив у вас бороду на вєчноє пользованіє. Там я і дам вам гроші.

Пан погодився. Пішли до нотаріуса і зробили документ.

— Ну, пайдьом, я пострігу бороду і отдам тєбє.

— Нє, — каже солдат, — я купив, щоб живою бородою любуватися, а не мертвою. Ідіть собі, сідайте й торгуйте в своїм залі.

Узяв пан у него сто рублів, заходить собі в свій зал, сідає в крісло. А солдат зайшов у магазин і знов дивиться на товари. Підходи до пана й погладжує йому бороду.

— Дав сто рублів, то хоть маю файну бороду.

Та як микне пана за бороду, тому аж сльози пішли з очей. Та й знов ходить по залу і дивиться на товари. Знов підходить до пана та й погладжує бороду.

— Ех, гарна борідка! Не жаль, що дав сто рублів.

Та як микне пана за бороду, аж сльози покотилися з очей. Та й знов починає солдат по залу ходити. Знов дивиться на товари і знов підходить до пана, та за бороду його.

Пан увидів, що біда, викликає поліцію. Приходить поліція.

— Што ти, салдат, позоріш челавєка?

— Я не позорю — я купив цю бороду на вічне пользованіе. Що хочу, то і роблю з нею.

Поліція подивилася в солдата документ і каже панови:

— Ти продал свойо тєло, зачем же ти поліцію визиваєш? Та й пішла поліція. А пан каже солдатови:

— Солдат, што ти хатіш, штоб ми етот документ унічтожилі, штоб ти мєня больше не трогал?

А солдат нагнувся до него та й говори тихо:

— Три-иста рублі-ів.

— То багато, — каже пан.

— Ну то най борода буде моя, — сказав солдат та й анов зачав гладити бороду.

— Даю тебе, солдат, тріста рублєй, только убєрі рукі.

— Підем до нотаріуса, і там дасте мені гроші.

Пішли вони до нотаріуса, пан дав йому триста рублів, і нотаріус документ порвав. Прибув солдат до царя і докладує:

— Ваше імператорство, такий-то солдат явився! А цар йому:

— Розказуй, што ти дєлал з дєньгамі, какой оборот.

— Ваше імператорство, зі ста рублів зробив триста.

— Как ти здєлал ето?

— Це моє діло. Я вам триста оддаю.

Тоді цар своїх сто рублів забирає, а двіста оддає солдатови і каже:

— За то, што ти такой харошій ум маєш, увольняю тєбя із служби, Паєдєш дамой і будєш хазяйнувать.

Та й питає цар солдата:

— Што тєбє подаріть за то, што такой умний? А солдат каже:

— Подаруйте мені старе сідло.

— Зачєм тєбє староє сєдло. Я подарю тєбє лошадєй, каров, овєц, дам тєбє десять гектаров землі і дам інвентар обрабативать землю.

А солдат йому:

— Подаруйте мені тілко старе сідло — більш мені нічого не треба.

— То дайте єму староє сєдло, — каже цар.

А солдат каже:

— Не, я так не буду його брать. Зробіть мені документ.

Цар сказав секретарю, той написав. Надрукували на машинці, а цар «гуп» печатку, «гуп» штамп та й підписав.

— На тєбє документ.

Солдат виходить з царського дворця, відійшов трохи, кинув сідло в канаву і поїхав з документом додому.

А в того пана, де проживав цей солдат, була мушія на п’ять тисяч гектарів, і звалася вона Старе Сідло. Солдат прийшов до влади і пред’являє документ.

— Я служив у царя двадцять п’ять літ, і цар подарував мені Старе Сідло.

Влада приїжджає в село, передає солдатови все хазяйство і п’ять тисяч гектарів землі, а панови говорять:

— Ти можеш іти. Це вже не твоє. Він служив і заробив. Пан бачить, що біда, і їде до царя на скаргу.

— Нащо ви віддали солдатови моє хазяйство? А цар говорить:

— Правильно, я оддав. Він служив, і я подарив йому.

Бо цареви стидно було признатися, що солдат його обдурив. Подумав він та й каже панови:

— Але ми можемо того солдата знищити, і земля останеться за вами.

— Як же ми його знищим? Яку ми на него причину найдем? — питає пан.

А цар каже панови так:

— Отак зделаєм. Організуєм бал, скличемо всіх генералів. І договоримося так: перший генерал буде пить водку до другого і давать йому в морду. І так всі по очереді. А солдат сяде коло мене. Ти будеш пить до солдата і даш йому в морду. А солдат буде пить до мене і дасть мені. А я його за це прикажу розстрілять. От тобі й останеться мушія.

Скликали всіх генералів, сіли за стіл, починають пити. Перший генерал випив і другого в морду. Так дійшло аж до пана. Пан п’є до солдата та й в морду його. Солдатови доводиться пити до царя і вдарити царя в морду. А солдат встав і каже:

— Панове генерали і ваше імператорство, дозвольте мені взяти слово. Як я позичив у чоловіка сто рублів — оддать йому ті сто рублів чи не оддать?

Цар і всі генерали кажуть:

— Оддать.

— Ваше імператорство, я п’ю чарку водки до вас. А хто дав мені в морду, я тому оддаю.

Та й бере чарку в руку.

— Ваше імператорство і панове генерали! Я п’ю за нашу зустріч. Та як випив, та як дав панови в морду, то той аж під стіл полетів.

Налив він чарку водки і подав цареви. Цар випив, поплескав його по плечу і сказав:

— Харошій у тєбя ум. Їді хазяйнуй. А ви, пане, наживайте собі нове хазяйство.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Жилівка, Новоселицького району, Чернівецької області 26 грудня 1977 року Пислар Трохим Андрійович (1906)