☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Соловій і його кум
Українська народна казка про тварин

Колись давно соловій мав лише голову. Раз ішов він на храм та й журився, що не буде міг нічо їсти, бо не має тулуба. Але по дорозі здибав свого кума кліща та й каже: «Куме кліщу! Позич мені тулуба. По празнику віддам тобі єго!» Але тулуб подобався єму дуже, і він вернув з храму іншою дорогою, щоби не здибатися з кліщем. Кліщ чекав, чекав і не міг дочекатися. Пішов, отже, до соловія та й просить: «Ей, куме соловію! Віддай мені тулуб!»

А соловій закричав на него: «Чи я налазив за тулубом до твоєї хати? Сам добровільно дав-єсь єго мені. Не віддам, хіба відбереш силою». — «Силою відобрати не можу, але прийду вночі і відкраду», — каже кліщ. «Не такий я дурний, як ти мудрий! — каже соловій. — Я тулуб припну ніжками до галуззя, а як ти прийдеш, то не відорвеш!»

Але вночі прийшов-таки кліщ й хотів відірвати тулуб. Соловій прокинувся і, перепуджений, почав кричати:

— Кум кліщ, кум кліщ!
Бийте, бийте,
Кум кліщ, кум кліщ!
Цвігу, цвігу, цвігу,
Ловіть, ловіть, ловіть!
Потоком, потоком, потоком.
Забігай, забігай, забігай,
Відти, відти, відти, відти,
Туда, туда, туда, туда,
За ним, за ним, за ним, за ним,
О!
Туй, туй, туй, туй, туй,
Бер-ри, бер-ри, бер-ри, бер-ри...

Від того часу соловій не спить вже ночами, а бідний кліщ ходить без тулуба.

Соловій і його кум. Зап. О. Іванчук у с. Тростянець Снятинського пов. (Гуцульщина) від П. Дмитрука. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 511. Паралелі: Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 74 Пор.: Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 410.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.