Сорок синів
Українська народна казка Покуття

Жили собі два брати, і були обидва однакові, дужі, сильні. Працювали на землі, а зимою їздили в ліс по дрова. Бездітні були, дітей не мали.

Одного разу поїхали вони в ліс і забагато на сани дров наклали, і поломалися їм сани. Оден каже:

— Якби я мав синів, то би їх післав, куди треба, і вони помогли мені все, що треба, зробити. А другий каже, брат його:

— Якби я мав у торбі варениці, я б наївся і не журився.

Порихтували вони сани і приїжджають додому. Тому, що був голоден, жінка спекла сорок паляниць. А тому, що хотів мати сини, жінка вродила сорок синів. З тих сорока синів оден був такий, що зразу заговорив і почав ними керувати. Батько ходив шукати няньок, тривожився цілу ніч, а брат його з’їв сорок паляниць і ліг спати.

Ті діти повиростали, поженилися. А найстарший захотів женитися у великого пана. А батько каже:

— Як я буду до пана свататися, як ми такі бідні? Син сказав:

— Ідіть посватайте. Він має за мене дочку дати. Батько пішов до пана, файно вклонився, почав говорити:

— Мене прислав син. Хоче у вас женитися. А пан каже:

— Якщо ти зробиш дорогу від мої хати до твої, щоб по одній стороні і по другій стороні росло дерево, і щоб пташки на тім дереві співали. І я приїду і подивлюся, хто такий мій зять.

Приходить тато додому і задумався. Як то зробити? А син питається тата:

— Що казав пан? А тато каже:

— Щоби я зробив дорогу від його хати до свої хати. І по одній стороні би були ялиці посаджені, і по другій стороні. Щоби така алея була. «Як цего не виконаєш, то не будемо сватами», — каже.

А син каже:

— Тату, беріть мішок і йдіть у ліс, там, де ви сани лагодили. Беріть з того місця тих старих трісок і сійте їх від панових воріт аж до наших. І як будете сіяти, не оглядайтеся.

Батько пішов у ліс, набрав тих гнилих трісок у бесаги і посіяв їх від панових воріт аж до свої хати. І виросла з тих трісок алея. Пан приїжджає дивитися на зятя. Питається:

— Де ж той зять?

А він перед ним стоїть. Пан каже:

— Нє, я такого зятя не хочу. Він замалий для мої дочки. Я думав, що твій син великий.

А хлопець каже:

— Я ж вашу волю виконав. То ви й мою волю виконуйте.

— Я твою волю не виконаю, бо ти замалий.

— Мусиш виконати!

Як скликав він тих усіх своїх братів, брати як збіглися та як вибили добре пана, то пан мусів віддати за него дочку. І став той син багатим, бо колись тільки про багатство мріяли.