Сто років варив птаха
Українська народна казка Бойківщини

Був такий монах, що не вірив у Євангеліє. І єдного заранку загнали його в ліс на тички, щоби фасолю тичити. Мав нарубати тичок. Прийшов він до того лісу і увидів там золоту пташку. І тота пташка виспівувала собі так близь коло нього. Йому здавалося, що рукою їмить її живу. Він хоче їмити, а вона перескочить на другу галузку. Він за нею, а вона перескочить далі. І так він їмав її цілий день.

А на заході сонця птичка полетіла йому з віч, і він уже не видів, куди вона полетіла. Вирубав він тих тичок і несе. Приносить ід’монастирьови, а там уже стоїть вартовий.

— Ий, що ти за єден, чоловіче?

Спер його вартовий, а він каже:

— Я з того монастиря. Мене сього заранку загнали на оті тички. Фасолю тичити.

А вартовий сказав:

— Як же так, що я тебе не знаю. Як ти ся називаєш? Я тебе ще тут ніколи не видів.

Він каже:

— Я тут уже много років жию, у цім монастирі.

Каже вартовий так:

— Я тебе не знаю. Підемо до гумена.

Пішли до гумена, подивилися в тоту книгу, де всі монахи записані, перечитали всю книгу і його назвиська не найшли. Тоді взяв гумен стару, давню книгу і найшов його там записаного. А то сто років пройшло, як він відтам пішов. Сто років він їмав того птаха.