Сто три брехні, хоч вір, хоч ні
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Як згадаю про старовину,
То засумую ще й рукою махну,
Нема тепер в світі правди,
Ні користі нема.
А в старовину так була правда
Та ще й не яка!
Як я зробив плуг із кислого молока
Та й поклав на комині,
Нехай засиха.
Як висох мій плуг,
Так я взяв весь припічок,
І комін зорав.
І посіяв саму гірчицю,
Щоб було дядькові чим з хвороби лічиться.
Як не вродила гірчиця,
А вродили верби
І в печі комін до стелі підперли.
Як зацвіли ті верби та не квітками,
А рибою. Линами ще й карасями.
Тут дядько дуже засміявся
Аж за боки взявся.
Стоїть і регоче,
Зажмуривши очі.
А за тим сміхом
і слово з рота не проскоче.
А далі, як вгамувався
Та й каже:
— Грицько, ти знаєш, що?
— А що?
— Дурний ти, от що.
Дивись, що це вродило.
Це нам з тобою щастя привалило.
Тепер ми будемо багаті.
Не будемо й жити в оцій хаті.
Полізли ми з дядьком на верби.
Надрали яєць повний гаманець
Ще й три рукавиці і повезли на базар
Продавати полуниці.
Тут швидко назбирались, купці, генерали.
Вони нам з дядьком добре ціну набивали.
Набивали нам з дядьком вище носа,
Побіг мій дядько додому та гірко голосить.
А я біжу ззаду та плачу.
А за тією дорогою ціною і
світа білого не бачу.
А купці за нами
з довгими-довгими батогами.
Догнали нас аж на печі в хаті
Та й ну нас за ту ціну благати.
Та вздовж та впоперек батогами потягати.
Довго ми з дядьком на цій ціні стояли,
Ніяк купцям не збавляли.
Поки всі двері й вікна порозбивали.
А як купці все покупили,
То ми їх і на двір проводили.
Хто пішов сторч, хто раком
Ще й дякували словом усяким.
Споминали батька й матір
за хороше слово і за добрий гостинець.
А на другий день запряг я кобилу в коляску
і повіз святити паску.
Проти Парасчиного двора
Кобила підвернулась.
Так, що й моя паска розвернулась.
Я став та й гукаю:
— Параско, Параско,
Зроби мені добру ласку
Збери мою паску
в свою запаску,
Бо моя кобила овес пожерла,
А сама чи здохла, чи вмерла,
І копитами двері підперла.
Прийшла Параска
Зібрала мою паску
В свою запаску.
Стоїть та й плаче, каже:
— Добра з цього діла не бачу.
А я й кажу: — Не плач Параско,
ось послухай мою казку:
Як їхала наша Хима
додому з Єрусалима.
Таратайка скрегоче,
А кобила везти не хоче.
Стоїть, брикає, хвостом махає,
Бо у Хими батога немає
А я й кажу:
— Не плач, Химо,
Твоя кобила не піде мимо.
З голови буде корито.
З хвоста — сито,
З ребер — юшка,
З рожі — ремінці,
З кишок — труби,
З кісток— зуби.
Чи так, добрі молодці?!