Така то милість
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Була собі одна паня... Осьо розкажу вам яка... Один старий-старий дєдушка прийшов до неї просить милостиню. Стоїть під дверими та й каже:

— Подайте Христа ради убогому для спасєнія душі.

Паня почула та й думає: «Та дам йому шо-небудь, жалковато діда.» Погукала діда в хату і дала йому крашанку, приказуючи:

— Та на тобі, дєдушка, крашанку, з’їж її і помолись за мене.

Узяв старий крашанку і благодарно сказав:

— Спасибі вам, паня, хай господь вам помогає за добрість вашу.

Пішов дід, а паня й дума: «От і харашо, шо я дала йому крашанку, аби тілько не забув». І опять погукала діда:

— Дєдушка, дєдушка, верніця!

Вертаїця дід, поклонився, обрадувався, шо паня ще шось дасть. А та пита його:

— Дєдушка, я ж тобі крашанку дала?

— Да, дали, паня, нехай господь вашу душу спасе. Дай бог вам і вашим діточкам здоров’ячка і щастячка.

— Ну, ладно, іди собі з богом, — каже паня, а про себе подумала: «Ні, таки помне за мою милостиню».

А тоді подумала, подумала та й опять гука діда:

— Дєдушка, дєдушка, верніця!

«Шо там таке?» — подумав дід. А паня знову його пита:

— Дєдушка, так я вам дала крашанку?

— Дали, паня. Хай вам бог помогає. Хай він дає вам, чого ви собі просите.

Ну, ладно, — думає паня. — Хай моле бога, хай помне!

Як побачила вона, шо дєдушка уже за ворітьми, то подумала: «Ой, мабуть, забуде, їй-бо забуде». Та давай гукать його:

— Дєдушка, дєдушка, верніця!

Вертається дід опять. «Шо це таке, — думає дід, — не дає й з двору вийти».

Підходе, а паня питає:

— Так я вам дала крашанку?

Старий уже розсердився:

— Та дали, бодай вам дихати не дало! Подарили ту нещасну крашанку, та все мені глаза виколюєте! Нате її вам!

Та й кинув пані крашанку.

«Да-а-а, — думає паня, — через цього діда і спасеніє душі пропало, і крашанка розбилася.»