Така то милість
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Була собі одна паня... Осьо розкажу вам яка... Один старий-старий дєдушка прийшов до неї просить милостиню. Стоїть під дверими та й каже:
— Подайте Христа ради убогому для спасєнія душі.
Паня почула та й думає: «Та дам йому шо-небудь, жалковато діда.» Погукала діда в хату і дала йому крашанку, приказуючи:
— Та на тобі, дєдушка, крашанку, з’їж її і помолись за мене.
Узяв старий крашанку і благодарно сказав:
— Спасибі вам, паня, хай господь вам помогає за добрість вашу.
Пішов дід, а паня й дума: «От і харашо, шо я дала йому крашанку, аби тілько не забув». І опять погукала діда:
— Дєдушка, дєдушка, верніця!
Вертаїця дід, поклонився, обрадувався, шо паня ще шось дасть. А та пита його:
— Дєдушка, я ж тобі крашанку дала?
— Да, дали, паня, нехай господь вашу душу спасе. Дай бог вам і вашим діточкам здоров’ячка і щастячка.
— Ну, ладно, іди собі з богом, — каже паня, а про себе подумала: «Ні, таки помне за мою милостиню».
А тоді подумала, подумала та й опять гука діда:
— Дєдушка, дєдушка, верніця!
«Шо там таке?» — подумав дід. А паня знову його пита:
— Дєдушка, так я вам дала крашанку?
— Дали, паня. Хай вам бог помогає. Хай він дає вам, чого ви собі просите.
Ну, ладно, — думає паня. — Хай моле бога, хай помне!
Як побачила вона, шо дєдушка уже за ворітьми, то подумала: «Ой, мабуть, забуде, їй-бо забуде». Та давай гукать його:
— Дєдушка, дєдушка, верніця!
Вертається дід опять. «Шо це таке, — думає дід, — не дає й з двору вийти».
Підходе, а паня питає:
— Так я вам дала крашанку?
Старий уже розсердився:
— Та дали, бодай вам дихати не дало! Подарили ту нещасну крашанку, та все мені глаза виколюєте! Нате її вам!
Та й кинув пані крашанку.
«Да-а-а, — думає паня, — через цього діда і спасеніє душі пропало, і крашанка розбилася.»