Телятко, кабан, півник, качур та вовки
Українська народна казка про тварин
Був собі дід і баба. Було в їх голе телятко. Каже баба:
— Завези, діду, в ліс. Дід каже:
— Та лучче б викормили та зарізали б.
— Я не хочу, завези та й годі!
Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.
Пішло те голе телятко. Іде, йде. Догонить голе телятко кабан:
— Драстуй, голе телятко!
— Драстуй, кабане!
— Куди ти йдеш?
— Куди очі, туди й шлях.
— Ходім при місті.
Ідуть, ідуть. Біжить і півень до їх, догонить:
— Голе телятко, підожди!
Підождали.
— Драстуй, голе телятко!
— Драстуй, півнику!
— Куди ви йдете?
— Куди очі, туди й шлях.
— Ходім при місті.
— Ну, ходім.
Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:
— Голе телятко і кабан, і півник, підождіть! Підождали.
— Куди ви йдете?
— Куди очі, туди й шлях. — Ну, ходім при місті.
— Ходім.
Ідуть вони, йдуть. Скакає й шило:
— Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть! Підождали.
— Куди ви йдете?
— Куди очі, туди й шлях.
— Ходім при місті.
— Ну, ходім.
Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко (йому холодно) прийшло до кабана. Кабан зарився у листя й лежить.
— Кабане, давай будем хатку робить,
— Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать. Пішло воно. Пішло до півника:
— Драстуй, півнику!
— Драстуй, голе телятко!
— Гайда, будем хатку робить.
— Я не хочу, — каже півник, — я на одні ножки буду стоять, а головку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.
Пішло голе телятко до качура:
— Драстуй, качуре!
— Драстуй, голе телятко!
— Давай будем хатку робить.
— Я не хочу. Я на одні ножки буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і головку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.
Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:
— Драстуй, шило!
— Драстуй, голе телятко!
— Давай будем хатку робить.
— Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.
Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зробило хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), біжить кабан:
— Голе телятко, одчини!
— А-а-а! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!
— Одчини, бо я тобі хатку розрию!
Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить півник:
— Голе телятко, одчини!
— А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..
— Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!
Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур: — Голе телятко, одчини!
— А-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..
— Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!
Думає: «Наробить крику, прибіжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. Топлять вони. Ще скакає й шило:
— Голе телятко, одчини!
— А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..
— Одчини, бо я тобі хатку розколю!
Одчинило. Уже вони усі зібрались. Півень за пана, качур за прикажчика, голе телятко і кабан топлять, а шило вертиться за порядками.
От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:
— Лізь ти.
— Ти йди вперед.
Поліз один. Боже мій! Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило як заженеться у вовка по саму колодочку.
А півень кричить:
— Подай його сюди! А качур кричить:
— Так! Так! Так!..
Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погризений. Ще й пан кричить:
— Подайте його сюди!..