Три зустрічі за гуси
Українська народна казка Бойківщини

Була удовиця, мала одного сина, жила бідно, та й нічого ж не тримала — було в неї лише штири гуски. Каже вона синови: — Возьми їх, синочку, віднеси до міста та й продай, аби-смо мали за що хліба купити. Зібрав він тоти штири гуски та й поніс. Приніс до міста, а в місті треба було дати панови мито. Каже пан:

— Давай одну гуску.

А хлопчина не хоче дати. Пан закликав шендерів, шендери гуси забрали, а хлопцеви дали двадцять п’ять буків. Хлопчина заплакав і каже панови:

— Ми ще ся, пане, три рази встрітим. Пішов додому та й до матері:

— Гуси забрали, а мені дали двадцять п’ять буків. А мати каже:

— Нічого, синку, ми ще прожиєм.

Хлопчина підріс і йде до того пана проситися на роботу яко майстер, що вміє хати класти, столярку робити. Прийшов у панську їдальню та й каже одному робітникові:

— Чи приймив би мене пан на роботу? А той робітник каже:

— Добре, я запитаюся в пана. Пішов він питатися, а пан говорить:

— Якщо він уміє щось робити, то я його прийму.

А той робітник каже, що він уміє хати класти, вікна, двері робити. Панови це сподобалося.

— Іди, кажи йому, най приходить. Приходить той панський робітник і каже:

— Казав пан, що прийме тебе. А хлопчина:

— То я йду до пана.

Приходи він до пана, пан його питає:

— Що вмієш?

— Все вмію: і хати класти, і всю столярку робити. Завтра, пане, поїдем у ліс і будем вибирати собі дерево. Аби дурно не псувати ліс, брати лиш то, що треба.

Пан говорить:

— Мудрий ти майстер. Такого мені й треба. Рано повставали. Каже пан слузі:

— Впрягай коні в бричку і поїдем у ліс — будеш вибирати дерево. А той хлопчина взяв паперу і понаписував, що в пана потроєні всі продукти і вода — все. Покидав тоті папірці попід ліжка, аби ніхто не видів, і поїхали в ліс. Той хлопчина говорить:

— Ходім, пане, будем вибирати дерево. Котре я обійму, то буде на платви. У вас руки довші, як у мене. Котре дерево ви обіймете, то буде на підвалини.

Вибрали дерево на платви. Став пан обіймати дерево, котре мали на підвалини. Пан обіймив дерево, а в той момент хлопчина вийняв з кишені шнурок, обмотав пана, прив’язав його до дерева та й каже:

— Це, пане, наша перша зустріч за мої гуси.

І зачав пана бити. Відрахував він йому свої буки, двадцять п’ять. Пан почав кричати. Фірман зачув, що пан кричить, і полетів у другий бік, бо в лісі так віддається звук. А хлопець в той час втік з лісу додому.

Прибігають слуги — пан прив’язаний.

— Пане, за яку кару ви тутка прив’язані? А пан говорить:

— Мене прив’язав хлопець, в якого шендери взяли гуси. Відв’язують його, беруть у бричку і везуть додому. Коли пан приїхав, слуги якраз замітали і понаходили ті папірці. Стали їх читати і панови говорять:

— То все він отруїв, той, що понаписував. Аби ви нічо’ не їли. І пан не їв.

А на другий день той хлопець дістав парик, натяг на голову, дістав лікарське вбрання, взяв собі лікарську сумку і приходить до панської лікарні. Та й питає, що пан робить. А той відповідає:

— Пан нічого не їсть, бо продукти отруєні. Пан слабий,

— Ви йому скажіть, що на другім селі є такий лікар, який пана вилікує, аби приїхав на то друге село.

Пан почув то та й каже:

— Якщо є такий лікар, бігом упрягай коні, їдь і привези його. Фірман привіз того «лікаря», а «лікар» говорить:

— Треба заплатити двіста рублів. Пан говори:

— Дам, лише лікуй.

Витягає двіста рублів, кладе на стіл, «лікар» каже всім слугам вийти з хати. Слуги повиходили, а «лікар» каже:

— Роздягайтеся, пане, і лягайте на ліжко — будем уколи робити. Пан розібрався, ляг на ліжко, а «лікар» витягає шнурок, прив’язує його і віддає йому другу зустріч за гуси» — двадцять п’ять буків. Пан кричить, а він дав йому спирту попід ніс, той заснув і спить. «Лікар» забрав тих двіста рублів, і слуги відвезли його додому. Пан пробудився та й каже:

— То не лікар, то той хлопець, котрого шендери били і гуси забрали. Найдіть його і вбийте.

Один панський слуга каже панови:

— Я його вб’ю. Дайте мені рушницю.

Пан дав йому рушницю, і він пішов до матері хлопця. Та й питає матері, де він. Мати каже:

— Він уже виріс, пішов хліба шукати.

— Якщо його нема, то ви дайте його вбрання.

Мати дала убрання, він то убрання звив і йде дорогою. А у фосі плавають качки. Він стелить вбрання на дорозі і стріляє у то вбрання. А тоді стріляє в качки. Бере тоти побиті качки, з качок кров тече, а він — на то вбрання, на тоти діри ту кров виливає. Потім складає то вбрання, завиває і несе панови. Приніс до пана, розложив та й каже:

— Я його вбив, а вам приніс убрання, щоби ви вірили, що його нема.

Пан з того всього зрадувався. І каже своїм слугам:

— Будем робити забаву.

Скликає панів з інших сіл. Стали пити, бавитися. А той хлопчина перевідується, що робиться з паном, і питається панського слуги, коли пан буде їхати на забаву до другого пана.

— ...Аби ти мені сказав. Той каже:

— Добре, я тобі скажу. Завтра він буде їхати тою дорогою, котру ти добре знаєш.

Кличе той хлопчина з собою свого товариша. А на пасовиську паслися коні. Він зловив коня, дав товаришеви і каже:

— Ходім зо мною.

Ідуть вони дорогою і ведуть коня. Дивляться, вже є луг. Каже той хлопчина товаришеви:

— Ти сідай на коня, а я буду за корчем. Якщо буде їхати пан, маєш крикнути: «Третя зустріч за гуси!» Маєш так крикнути і тікати. Тебе на кони ніхто не дожене. Нім панові слуги коні розпряжуть, ти втечеш.

Так вони порадилися і так зробили. Їде пан, а той сидить на кони. Та й як закричить:

— Третя зустріч за гуси! Пан слугам:

— Ловіть його! Біжіть!

Нім тоти коні розпрягли, нім посідали на коні й поїхали доганяти, той уже далеко втік. А хлопець виходить з-за корча і каже:

— Аж тепер буде третя зустріч за гуси.

І почав його бити. І бив, поки не вбив. Вбив і чекає. Приходять слуги.

— Тепер, — каже, — будемо ділитися панським добром. Прийшли на панське подвір’я і стали ділитися тим добром. Поділилися і там жили. Може, й теперка жиють.