Три слова розумного чоловіка
Українська народна казка Гуцульщини

Оден хлопець служив при війську в цісаря дванадцять років. Вислужив він тих дванадцять років, і цісар дав йому на дорогу грошей. Пройшов він півдороги, і грошей не стало. Мусив він наймитися в ґазди, заробити грошей, аби мав з чим дійти додому. Прослужив він оден рік. Ґазда каже:

— Лишайся ще на оден рік, як хочеш.

Погодився він, прослужив і другий рік. І так ґазді сподобався той вояк, що запросив його й на третій рік. Вислужив він три роки, ґазда заплатив йому та й сказав:

— За добру роботу, за твою добру службу хочу сказати тобі три слова. І будуть вони тобі на ціле твоє життя. Аби без броду не йшов у воду, аби жінці правду не сказав і би бідного не пожалував.

Відійшов вояк від того ґазди і пішов степами, полями. Дійшов до великої ріки. І нагадав перше слово ґазди — аби він не йшов без броду в воду. Дивиться, а згори заходить у воду пан на кони. Той пан спродав усе своє майно і виїхає за границю. Заїхає він у воду, вода валькує ^* конем і схиляє пана. І втопився пан. Кінь без пана виплив на берег. Цей жовнір підбігає до коня, ловить його, обмацує терх, а там грошей дуже багато, бо пан спродав свій маєток.

Сідає вояк на того коня і їде попри річки то вгору, то вдолину. Дивиться на воду і випитується в людей, котрі знають, де мілка вода. Побачив, люди переходять воду, та й собі за ними перейшов. І згадав добре слово того ґазди, де він служив.

Приїхав він додому, уженився, став лісником. Він дуже любив порядок коло хати і в стайнях і все наказував свої жінці:

— Я все не дома. Роби порядок у стайні й на подвір’ю. Приходить до него бідний чоловік. Просить його:

— Будьте добрі, дайте мені пляцо́к маленький. У вас є при дорозі. Най я покладу там склепок. Я вам за це буду безплатно давати тютюн, папірки й сірник. Мене би кортіло розробитися.

— Я тобі, чоловіче, даю цей пляцо́к запусто. А тютюн, папірки й сірник я буду в тебе купувати.

Ходить він лісами, лісникує, усокочує державний ліс. Але він хоче спрактикувати жінку та й цего бідного чоловіка, що він його обдарував пляцко́м. Бере він рушницю на плечі, заходить у ліс. Якраз йому попав дик. Він рушницю з плеч і ту свиню дику бевх! І застрілив її. Загрібає в лім ^* і вертається додому. Не йшов у хату, а лиш просто в стайню зайшов. А в стайні нема де ногою стати від нечистоти. Нічого він жінці не каже. Може, вона забула зробити порядок.

Зробився він сперед жінки дуже смутний, зажурений. Що ніколи ще й не був такий смутний. Жінка питається в него:

— Враз ти приходив веселий з лісу, а сьогодні ти смутний.

— Ей, що ти мені, жінко, порадиш? Не треба тобі цего знати. Жінка сюди-не-туди, сюди-не-туди, як зачала чоловіка мозолити, чоловік сказав:

— Я би, жінко, тобі сказав, але би ти нікому не сказала.

— Ей, чоловіче. Та ми так файно жиємо. Та чого би я кому сказала? Як ні, то ні.

— Та що, жінко? — каже. — Я попацив таку справу. Утяв оден чоловік смереку. Я підійшов до него. Як він мене вздрів, то напудився, що я лісник і буду його штрафувати. Зачав тікати. Я хотів його імити в руки, а він дуже біг від мене. Я рушницю з плеч та хотів його в ногу пострілити. Я кричав «стій», а він не обзирався. Та й я пострілив його невміньково в плечі. Та й убив його. Він упав, і я загріб його. Ніхто того не видів. Надіюся, що ніхто не дізнається та й так пропаде. Хіба би ти, не дай Боже, сказала комусь.

— Та де би я сказала на свого чоловіка?

І далі ходить собі лісник, всокочує державний ліс. Одного разу приходить він з лісу, заходить, та як звикле, до стайні — в стайні нема порядку знов. І на подвір’ю нема порядку, і в хаті нема. Зовсім жінка занедбала все. А він не раз її просив, щоб був порядок.

— Жінко, чому ти не робиш порядок?

— Та є порядок, — каже жінка, — чого ти шукаєш ґудза на мені?

— Та йди зо мною в стайню і лиш подивися. Прийшли вони, а в стайні гною купами.

— Отакий це в тебе порядок? Шлях би тебе трафив! — сказав чоловік жінці. А жінка скузіка́лася ^* до него. Чоловік знервувався і вдарив жінку в писок.

— Ти б’єш? Ти б’єш?! Ти вже більше не будеш бити! Ти гадаєш, що так будеш бити мене, як чоловіка вбив у лісі?

Та й поза фіртку і бігом на постерунок. Та й до шандарів:

— Ідіть, сараки, до мене до хати. Шандарі питають:

— Чого?

— Мій чоловік убив у лісі чоловіка та й мене добиває. Я ледве втекла до вас.

— О, ми від цего. Ми йдемо.

Ідуть шандарі наперед, а жінка ззаду. Приходять додому, а вона стала наперед хати. Питаються шандарі:

— А де твій чоловік?

— Та ви шукайте його. Ви від цего.

Заходять у хату, а чоловік лежить на постели. Накритий, що й голови не видко. Фуркнули з него укрівлю.

— Вставай. Чоловік устав.

— Руки назад. Скували його.

— Ану веди нас на то місце, де ти чоловіка вбив.

Поклали йому на голову капелюх, бо не хотіли його вести простоволосого. Ведуть його попри склепика того бідного чоловіка. А лісник, як ішов учора з лісу, та взяв у цего склепаря пачку тютюну, сірник та й папірки. І не мав коло себе грошей. Сказав: «Дай мені в довг. Я тобі завтра подам гроші». Коли проводили лісника попри цего склепаря, склепар уздрів у вікно, що ведуть арештанта, штрик на вулицю і сказав:

— Я вижу, що цей чоловік уже попадає у велику тюрму, бо він скований. Ану почекайте, шандарі.

Вони стали, а склепар підскочив, хапнув з лісника капелюх та й сказав:

— Він учора взяв у мене пачку тютюну, сірник і папірки. Хто мені заплатить? Беру капелюх.

А шандарі сказали:

— Ану ти, дранцюго, клади чоловікови капелюх на голову.

А лісник пригадав і третє слово того ґазди, в котрого він служив три роки. І подумав: «Отепер я все спрактичив».

А шандарі ведуть його в ліс. Показати, де від него забитий чоловік. Привів він їх на то місце і розгрібає ногою барліг. А там свиня дика.

. — Та такий це в тебе чоловік? — кажуть шандарі лісникови.

— Та такий, — каже, — якого видите. Я ніколи людину не вбивав. І не думаю вбивати. Я лиш хотів три слові одного розумного чоловіка спрактикувати.

Розкували чоловіка і сказали:

— Іди додому. Але ми йдемо з тобою разом.

Іде він з ними і розказує їм по дорозі, як служив у війську та й ішов з війська додому, дійшов до води і видів на свої очі, як чоловік утопився, бо пішов без броду у воду.

—...А я шукав, куди люди переходять, та й не втопився. А друге — я хотів жінку спрактикувати і сказав, що я в лісі чоловіка вбив. І от що з того вийшло. А чоловік, що здоймив з мене капелюх, має від мене дарунок. Я дав йому пляц на склепок, аби він собі торгував, мав гроші і розробився. А він з мене здоймив капелюх за пачку тютюну, що я взяв у него на довг.

Тоді шандарі сказали:

— Чоловіче, хочемо видіти, аби ти йому цей склепок геть розбив при наших очах. Аби йому всі баньки й пляшки повилітали на вулицю. І би він там більше ніколи не знаходився.

І так він і зробив.