Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Три тополі
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила одна старенька бабуся. Вона була самотня. Та бабуся перетворювала сухі гілочки на зелененькі деревцята. У неї було дуже багато лісових друзів: вовчиків, ведмежаток, лисичок, зайчиків. Тому вона була частим гостем лісу.

Одного разу йшла вона лісом, бачить, на пеньочку лежить маленька дівчинка, зовсім малесенька. Очі в дитинки, наче тернинки, щічки рожеві, вуста червоні, волоссячко чорняве та ще й в’ється. Рученята маленькі і тягнуться до бабусі.

Защеміло у старої серденько, взяла вона до себе ту дитину. А щоб цей день пам’ятати, посадила коло двору три тополі. Дівчинку ж назвала Тополиною.

Проходять роки, дівча росте. І така гарна стає Тополинка. Була гарною помічницею бабусі. Але людський вік недовгий. Не стало бабусі. Залишилась Тополинка сама-однісінька. Лише тополі були її відрадою. Увібрали в себе вони бабусину чарівну силу. Плаче Тополина, а вони її приголублять, засумує, то розвеселять.

Одного разу проїжджав біля струмка красень-козак, саме води захотів напитись, та й побачив Тополину. Каже:

— Ти така гарна, не бійся, підійди.

Підійшла до нього. А зблизька її врода ще чарівніша. Познайомилися молодята і закохались один в одного. Пообіцяв козак, що через рік з служби приїде до неї та й одружиться.

Промайнув рік. Чекала нареченого Тополина і дочекалась. Приїхав на бравому коні, веселий дужий. Побралися нареченні жили вони довго та щасливо.

А тополі їх оберігали, дарували щастя, мир і злагоду.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

165 (7367). Три тополі. СУС —, — новотвір. Записала Хом’якова Валерія 2009 року. Головко Валентина Іванівна (1949). Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Савро